Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

нечуваним серед культурних народів масовим знищенням православних храмів у 1938–1939 роках і насильним окатоличенням православного населення.

Падіння польської держави у 1939 році викликало серед українського населення, переслідуваного і гнобленого у найбільш чутливій і святій — релігійній — сфері, цілком зрозумілий спонтанний рух до відбудови захоплених храмів, давніх православних церков, відновлення вільних релігійних громад — парафій, а вслід за тим інших культурно-національних організацій та інституцій, шкіл, господарських, освітніх об'єднань тощо.

Чи цей елементарний і природний прояв існування українського духу на холмсько-підляській землі повинен бути «польською кривдою»? Чи сам прояв українськості, яка вважалась польськими державними чинниками неіснуючою, був тією «зрадою», яка вимагала негайної реакції польського активу? І ще якої! Реакції, наповненої масою дрібних перешкод, утисків, провокацій, підступів майже у кожній українській справі з боку всіх службовців польської національності, які працюють у різноманітних установах.

Ця реакція, підсилена пропагандою серед польського або сполонізованого населення (так звані «калакуці»), призвела до нечуваного зростання національного антагонізму і ненависті, створила сприятливий ґрунт для терористичної грабіжницько-розбійної антиукраїнської акції, жертвами якої вже стали тисячі людей різного віку і стану, починаючи від духовенства, діячів культурних, господарських і самоврядних інституцій та закінчуючи простими, темними, національно несвідомими селянами з найдалі висунутих на захід українських сіл. (…)

В останні місяці ми чули пояснення, що збройні напади польських диверсійних підрозділів на українські села є відповіддю на вбивства польського населення такими самими диверсійними українськими підрозділами на Волині та в Галичині.

Нині ми не можемо встановити всі причини початку і перебігу антипольського терору, який мав чи має місце на українських землях, розташованих далі на схід. Ми були і є відгороджені від Волині муром кордону, і навіть поштовий зв'язок з Волинню неможливий. Отже, не знаємо справжнього перебіїу подій, які там відбувались. Якщо там насправді трапляються випадки нелюдського ставлення до польського населення українських ватаг, то ми, як християни, засуджували і засуджуємо таку поведінку. Українські діячі і все православне населення на Холмщині ніколи не дали приводів для звинувачення їх у солідарності з актами насилля і масового терору, які зустрічаються за межами нашої країни і наших впливів. (…)

II.

(…) За останній рік тільки у самому Грубешівському повіті збройні банди, які всюди виступали під польським прапором, спалили 52 села і вбили приблизно 4000 селян. Ось назви цих сіл і дати їх знищення:

Номер Назва села Гміна Дата 1. Моложів Ментки 26. V. 1943 2. Стрільців « 26. V. 1943 3. Тухані « 26. V. 1943 4. Мірче « 26. V. 1943 5. Молодятичі Молодятичі 27. V.1943 6. Малків Крилів 9.ІІ.1944 7. Прегоріле « 8.ІІІ.1944 8. Ментки Ментки 9.ІІІ.1944 9. Турковичі « 10. III.1944 10. Сагринь « 10. III.1944 11. Жеплін Телятин 10. III.1944 12. Теребінь Вербковиці 10. III.1944 13. Стрижовець « 10. III.1944 14. Малиці « 10. III.1944 15. Ласків Крилів 10. III.1944 16. Шиховиці « 10.ІІІ.1944 17. Андріївка Ментки 11. III.1944 18. Модринець « 11. III.1944 19. Модринь « 14. III.1944 20. Масловиці Меняни 19. III.1944 21. Меняни «