Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

14. 4 січня ц.р. о 6 годині вранці спеціальний підрозділ, який складався з поляків і німців, оточив село Летячі (Заліщицький повіт) і почав заганяти всіх людей, включно зі старими і дітьми, до місцевої школи. Потім відокремили старших від молодших і всіх перевірили за привезеним списком. Тих, хто був у списку, виводили до іншого приміщення, клали обличчям до підлоги і розстрілювали. Під час облави бандити пограбували село. Входячи до польських домів, вони заявляли: «Не бійтесь, ми свої». Нічого дивного — серед них було багато поляків. Одного з них українці розпізнали, бо походив із села Дорогичівка.

15. 2 січня пацифікували українські села у Теребовлянському повіті: Варваринці, Струсів, Налужжя, Бернадівка, Різдв'яни і Гумниська. Пацифікацію вчинили німецькі кати спільно з польськими бандитами, переодягненими у німецьку уніформу (це були переважно члени польського підпілля, які нині працюють конфідентами у гестапо). Під час пацифікації поляки шукали українців, визначених до розстрілу. Від'їжджаючи, німці видали розпорядження, щоб польські інформатори стежили за всіма рухами у селі.

Це тільки окремі вибрані приклади польського бандитизму і польського прислуговування німцям. Таких прикладів за останні місяці маємо десятки. Але чи тільки в останні місяці такі бандитські акції проводять певні польські елементи, керовані імперіалістичними провідниками? Ні! То вже понад рік (від початку 1943 року), коли український народ, доведений до крайності терором німецьких окупантів і більшовицьких партизанів, перейшов на Волині й Поліссі до збройних форм захисту власного майна і життя (так званої самооборони) і коли частина місцевих польських колоністів, духовенства і землевласників повністю віддалась на послуги німецьким загарбникам і більшовицьким бандитам.

Польські колонії на Волині стали найкращим місцем захисту для більшовицьких партизанів. Там вони діставали харчування й інформацію, організовували вилазки на українські села. Одночасно польські співробітниці ландвіртів, польські секретарі німецьких інституцій, польські перекладачі і перекладачки, польські коханки гестапівців були тими, хто заохочував німців до пограбування, вбивств і арештів української інтелігенції і селян. Незважаючи на ті вчинки, українці намагались досягти порозуміння з поляками, особливо з колоністами, сподіваючись на їхню нейтральність у нашій боротьбі проти гітлерівсько-сталінських загарбників, ненадання допомоги нашому спільному німецько-більшовицькому ворогові. Сліпа ненависть польських шовіністів не допустила до згоди. Тим самим поляки стали свідомим знаряддям у руках німецького і більшовицького імперіалізму і допомагали у винищенні українського народу.

Це було у 1943 році. Але цю безвідповідальну політику польські імперіалісти започаткували ще в 1942 році. Від квітня 1942 року польські імперіалістичні бандити невтомно мордують десятки і сотні українських активістів та інтелігенції на Холмщині. В іншому місці нашого органу публікуємо довгі, хоч і неповні, списки українських жертв польського терору лише на Холмщині.

І тепер слід поставити питання: що означає цей терор польських імперіалістичних кіл стосовно мирного українського населення? Український народ століттями живе на своїй землі. Століттями бореться він за свою незалежність і має повне право жити власним державним життям. Нині нашому існуванню загрожують два бандитських імперіалізми: сталінський і гітлерівський. Проти них героїчно бореться український народ.

І саме у цій боротьбі ми отримуємо ніж у спину від окремих осіб з польської меншини на наших землях. Чи ця боротьба — у сфері польських інтересів? Ні, тому що:

1. Український народ ніколи не ставив під сумнів право польського народу на власну державу на польських етнографічних землях, завжди хотів і хоче згоди з польським народом.

2. Український народ гарантував і гарантує польській меншині на наших землях вільний розвиток, українська держава ніколи не буде гнобити і тероризувати польське населення так, як це робила польська держава стосовно нас. Український народ ніколи не допустить до того, щоб в українській державі горіли польські костели так, як горіли наші церкви під час мирного існування польської держави на наших північних землях, до того ж ще й офіційно руйновані та спалювані польськими поліцейськими.

Підступна боротьба польських імперіалістичних підбурювачів, яка ведеться нині проти українського народу, не допомагає Польщі, якій так само, як і нам, смертельно загрожують сталінсько-гітлерівські імперіалісти, навіть навпаки, є корисною для тих імперіалістів і шкодить натомість польським національним інтересам. Як показала вже історія, Польща ніколи не втримається між двома імперіалістичними хижаками, німецьким і московським, якщо не відмовиться від власного імперіалізму і не почне співпрацювати з сусідами, а особливо з Україною, бо саме сильна Українська держава є найкращою гарантією проти зростання московського імперіалізму і тільки у союзі всіх поневолених народів Сходу, до яких належить також Польща, можна знайти порятунок від агресивності Берліна і Москви.

Такими є життєві реалії. Ми далекі від того, щоб не знати, що польська національна меншина у своїй масі цієї правди не знає.

Але польські імперіалістичні провідники (які сидять у безпечних місцях) підбурюють поляків, мешканців міст і сіл, до диверсійних дій проти українців. Це вони є духовними провідниками того бандитизму польських боївок, польських баншутців (залізнична охорона. — Пер.), польської кримінальної поліції і т. д. Для них неважливо, що вони є тут меншістю, що поляків у Галичині є тільки 900 тисяч, а українців — три з половиною мільйона, вони вперто говорять про «наші східні землі», а свою дуже розрекламовану боротьбу з німцями на практиці зводять до боротьби з ними на наших землях. Їхні публікації — це отрута для польського населення на Західній Україні, бо переважно то є оббріхуванням українців і наших національних ідеалів. Це добре відомий всім ендецький приспів про те, що нема жодної України.

Але нехай говорять факти. Ось фрагменти з польської газети під назвою «Велика Польща», № 18. Послухаймо, що писали про нас польські імперіалісти ще 19 червня 1943 року в статті «Українці», і зрозуміємо причину бандитизму польських боївок:

«Останнім часом набрала розголосу справа України, бо німці, які у середині минулого року винайшли український народ для своїх цілей, тепер поспішно творять цей народ. Німці винайшли не тільки українців, але також гуралів, сілезців і багато інших «народів», щоб усіх пересварити і ослабити поляків — таким чином легше утримувати великі простори під своїм контролем. Німці підсувають думку, що український народ є великим, бо налічує сорок чи навіть більше мільйонів населення. Але їм не йдеться про людей, а про простори багатої південно-східної Європи, на які вони хотіли б накласти свою лапу, щоб утворити Рейх.

Ошуканством було б зарахування до українців