Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Є фактом те, що сьогодні найбільше підбурює і налаштовує до антиукраїнських виступів, як і безпосередньо проводить масові погроми українського населення, нинішній польський уряд — сліпе знаряддя в руках Москви. Цілком очевидно, що без опертя на польське суспільство урядові не вдалось би здійснити свої наміри у такому масштабі. Якщо все польське суспільство чинитиме рішучий опір такій політиці, якщо не буде ні самовільних безвідповідальних виступів шовіністичних елементів типу Верховин, ані підпорядкованих наказам червоних терористів виконавців убивств у Карликові, Завадці та десятках інших місцевостей, тоді буде дуже важко московським пахолкам, які називають себе польським урядом, здійснювати накази їхніх московських хазяїв стосовно українців, оскільки українське населення чинить цьому рішучий опір зі зброєю в руках.

Не антиукраїнські виступи чи спокійне бездіяльне спостереження за такими виступами нинішнього польського уряду, а боротьба у єдиному спільному фронті, пліч-о-пліч з українським та іншими поневоленими народами, яким загрожує московський імперіалізм, проти кремлівських тиранів і їхніх пахолків, нині є єдиною дорогою всіх порядних поляків, справжніх патріотів своєї позбавленої незалежності і волі Батьківщини.

Геть усе, що розбиває єдність і силу великої, вільної антибільшовицької революції народів Східної і Центральної Європи!

ХАЙ ЖИВЕ СПІЛЬНИЙ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИЙ ФРОНТ УСІХ НАРОДІВ!

ХАЙ ЖИВЕ ВІЛЬНА НЕЗАЛЕЖНА ПОЛЬЩА!

ХАЙ ЖИВЕ ВІЛЬНА НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА!

ХАЙ ЖИВУТЬ ВІЛЬНІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ ВСІХ НАРОДІВ!

СВОБОДУ НАРОДАМ І ЛЮДИНІ!

СМЕРТЬ ТИРАНАМ І ТИРАНІЇ!

УКРАЇНЦІ

У квітні 1946 р.

Archiwum Państwowe Lublin, UPA — Zachód, VI Okręg Wojskowy kryptonim «Sian». - Teczka № 85. -S.211.

КРОВОПРОЛИТТЯ У ВЕРХОВИНАХ

У 1946 році в органах польського правосуддя стався феноменальний випадок: процес над групою з 23 членів підпільного воєнізованого формування НЗС (Національні збройні сили), які вирізали українське село. Феномен полягав у тому, що Військо Польське, органи безпеки і всі партизанські воєнізовані формування вбивали людей майже у кожному українському селі, але до суду потрапили лише вбивці з Верховин. Поширеного явища вбивств польська преса «не помічала» або називала його «боротьбою з бандами», але різанина Верховин описана правдиво. Комуністична влада розрекламувала ці вбивства, коли Верховини вирізало антикомуністичне формування, підпорядковане польському еміграційному урядові.

Як випливає з повідомлень у пресі, злочин здійснила КСП — Команда спеціального призначення, тобто диверсійний підрозділ НСЗ, створений для вбивств працівників У Б (управління безпеки. — Пер.), громадської адміністрації, членів Тимчасового уряду, єврейського й українського населення, ліквідації їхнього та державного майна, особливо готівки. Спеціалістів з убивств судили одночасно за напади на Банк державної економіки у Любліні, Любельську рільничу палату, касу фабрики «Ідеал» у Любліні та банк «Сполем» у Холмі. Керівником КСП був Зигмунт Воланін. На одній з нарад інспектор Любельського округу НЗС «Зенон» наказав Воланіну розпочати інтенсивну ліквідацію українців і євреїв, «шкідливих організацій». На перший план повинно було вийти село Верховини Красниставського повіту. З цією метою чотири боївки КСП було об'єднано в один більший підрозділ, і 6 червня 1945 року вони зайняли село. Ось що написав про цей злочин журналіст «Голосу народу» в № 150 за 1945 рік:

Напад здійснила банда НЗС під командуванням «Сокола» (справжнє прізвище — Станіслав Секула). Для приспання пильності мешканців села, котрі очікували повернення своїх братів і синів з фронту, бандити переодягнулись у мундири польських солдатів, прикрасились квітами і розташувались у селі, пояснюючи, що це підрозділ, який повертається з фронту. Ось тоді почалася систематична різанина в кожній садибі.

Видовище дітей, вбитих у хатах і городах, справляє жахливе враження. Деяких немовлят вбивали пострілом у рот. Спеціальна комісія, яка прибула на місце злочину, налічила серед останків 65 дітей віком до 11 років. Вбито також трьох старих людей віком понад 80 років.

В одній з хат знайдено останки 70-річної жінки, яка тримала на руках малу дитину, також вбиту. Обличчя дитини майже не видно було, його покривала маса запеченої крові.

Серед убитих була Марія Марчак — 57 років, чоловік якої був убитий гітлерівцями у квітні 1943 року за допомогу польським партизанам. Її син Пьотр Марчак воював з німцями ще у рядах Армії Людової, після визволення Любельщини пішов до Війська Польського, де й служить до нинішнього дня.

Жертвами бандитів стали Костянтин Будзяк (62 роки) і Марія Будзяк (56 років). Єдиний син Будзяків уже багато місяців служить у Війську Польському. Миколай Ретчук, батько зв'язкового підрозділу Армії Людової, тяжко поранений. Вбитий Антоні Олещук, батько доблесного вояка Армії Людової, Анна Ільчинська (73 роки), чий син служить у Війську Польському. Особливо позвірячому злочинці знущалися з родини Кондрацяків. Теофіла Кондрацяка (55 років) і його сина Антоні по-гітлерівськи кинули обличчям до землі з зв'язаними за спиною руками і вбили жахливим способом. Їм відрубали голови ударом заступа. Тіла жертв мають сліди численних колотих і різаних ран.

Так само вбито 72-річного Владислава Кондрацяка, як і Теофіла Кондрацяка та його 30-річну дружину Марію. Теофіл Кондрацяк був відомий усьому селу як добрий, зразковий хлібороб.

У помешканні Юзефа Філіпчука стіни продірявлені кулями всіх видів зброї. У цьому будинку вбито 15 осіб. Вбито всю родину Гловацьких: Фелікса Гловацького (40 років), Марту Гловацьку (50 років), Станіславу Гловацьку, чий чоловік перебуває у війську, бандити спочатку зґвалтували, а потім вбили. Вбито 32-річну Софію Князюк, її дворічного сина до нинішнього дня не знайдено.

Вбито чотири особи і важко поранено дві особи з родини Мельничуків: Вавжинця Мельничука (62 роки), Софію Мельничук (26 років), Яна Мельничука (4 роки), тяжко поранено Катажину Мельничук і Анастасію Мельничук (17 років), 17-річного Анатоля Дудзяла замордовано способом, який за жорстокістю перевершує жорстокість есесівців. Бандити понівечили все його тіло розігрітою до червоного коцюбою, а потім перерізали горло фінкою. Його матір, 44-річну Софію Будзяк, застрелили.

Батько 19-річної Марії Банасюк (60-річний) загинув у Майданеку. Чоловіка німці ув'язнили у концентраційному таборі, і до цього часу він не повернувся додому. Банасюк Марію НЗС-івські бандити зґвалтували, а потім вбили. Вбили також її 50-річну матір і дитину двох з половиною років.

У помешканні Павляків у колисці вбили пострілом з револьвера півторарічну дитину —