Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький
Село Верховини славилося тим, що його мешканці героїчно боролися з гітлерівськими окупантами. У цьому селі німці розстріляли 22 чоловіки за співпрацю з польськими партизанами. Багато мешканців Верховин з партизанів перейшли на службу до Війська Польського. НЗС-івські бандити протягом двох годин вбили 194 мешканців села.
І кілька деталей з процесу, опублікованих у пресі:
Свідок Анна Свенціцька, постійна мешканка Холма, розказує, що 6 червня вона перебувала у тітки в селі Веселівка, розташованому десь за півкілометра від Верховин. Одного разу вона побачила, що до Верховин прямують 14 возів з військовими. Їй здалося, що це звичайне військо, і вона вийшла на подвір'я, але солдати наказали їй негайно вернутись. До цього ж будинку зігнали кілька інших жінок-українок. Крім цього, у будинку було три чоловіки. Чоловікам німці наказали лягати, а жінкам виходити по одній. Свідок Свенціцька також мусила вийти з дитиною на руках, але коли її хотіли розлучити з дитиною, то вона залишилась. Усі жінки, які вийшли, були застрелені. На подвір'ї лежало приблизно 20 трупів. Діти цих жінок залишились удома. Разом з іншими жінками вийшла і загинула 70-річна тітка Свенціцької.
Свідок Марія Тивонюк має 13 років. Розказує стисло, що до їхнього дому у Верховинах прийшли якісь озброєні люди за грошима. Сплюндрували шафи і комоди, забирали одяг. Потім наказали всім, тобто всій родині свідка, йти на город до картопляного сховища. Там їм наказали лягти. Мати дівчинки навмисне прикрила її власним тілом. Один з опришків заліз до підвалу і почав стріляти з автоматичної зброї в тих, хто лежав. Усі були мертві. Свідок Тивонюківна отримала відносно легке поранення кулею, яка пройшла через тіло мами. Пізніше бачила, як у підвал вкинули її дідуся, старого, який впав на тверду підлогу і розбився. Потім, лежачи накрита трупом матері, чула, як нападники різали свиню на подвір'ї, виводили коней, аж нарешті хтось заглянув у відкритий підвал і сказав: «О, лежать як барани!» Приблизно о 3 годині дівчинка ризикнула вийти і вся захляпана кров'ю добігла до сусіднього села. (…)[38]
(…) На поховання спочатку йшли православні з сім'ями, потім комуністи з родинами, потім ормовці з родинами, потім ті, хто під час війни співпрацював з комуністичними партизанами, а потім вже хто просто потрапляв під руку…[39]
Від автора:
Отож-то! Чому перше місце зайняли «православні з родинами»? Про різанину Верховин писали: «Газета Любельська», «Штандар Люду», «Сучасність», «На сторожі демократії» та інші Кожна підкреслювала садизм злочинців, але жодна не писала про причину злочину: мешканці Верховин були українцями. Де-не-де можна було прочитати, що жертва була православного віросповідання, але всі боялися слова українець. Ніби мова про польське село, тільки прізвища якісь не свої…
Документ 19
БОЇВКИ У ДІЇ
Фрагмент статті з часопису «Вісті» (1946. —№ 1. — С. 5–9) про події у Східній Галичині й на Холмщині
(…) 4. 16 січня ц.р. [1944] польська боївка з 5 осіб напала на трьох українських хлопців, які їхали з села Ганчірки до Соколова (повіт Підгайці). Попри чисельну і збройну перевагу нападників наші хлопці змогли відбити напад і схопити одного з бандитів. Тільки один з українців був тяжко поранений, другий легко. У той час, коли транспортували схопленого бандита на постерунок української поліції, ті, хто втік, організували групу з 28 осіб, озброєну вогнепальною зброєю, сокирами і косами. Однак вони не знайшли українських хлопців. На підставі зізнань схопленого бандита встановлено, що до першої банди належали: Павлович Влодзімеж, Штовбак Влодзімеж, Мневскі Влодзімеж, Хірек Влодзімеж і Босан Ваврик — всі були поляками із Соколова.
5. 28 грудня ц.р. через село Полупанівка (Скалатського повіту) проїжджали два українці. Місцеві поляки спочатку позвірячому побили їх, а потім передали німцям.
6. В Озерянах (Бучацький повіт) 8 січня ц.р. польська банда застрелила Дмитра Дидика, а його сина забрали з собою. Цієї самої ночі у Бертниках загинув Іван Стойчук, який контролював варту.
7. 30 грудня ц.р. у Бариші (Бучацький повіт) поляки вбили українця Василя Білоуса і забрали з собою Павла Луговського.
8. 8 січня ц.р. польська боївка вбила у селі Сугрів (Бібркський повіт) трьох свідомих українців: Івана Сидора, Миколу Карпінського та Івана Церковного.
9. В останні дні грудня минулого року бандити напали на село Пересоловичі на Грубешівщині і вбили 20 українських громадян. Завершивши свою справу, бандити на місці злочину співали польські пісні.
10. 8 січня ц.р. польська боївка вбила українського поліцая у Львові — Матуру і підстрелила українця Михайла Зубаря.
11. Під кінець грудня цього року три молоді українці проїжджали через польську колонію Ханачівка (Перемишлянський повіт). На них напали місцеві поляки і піддали лютим тортурам (між іншим, забивали цвяхи у п'яти під час допиту). Напівживими їх передали німцям з поясненням, що це повстанці-незалежники. Німці розстріляли заарештованих.
12. 30 грудня ц.р. в селі Болдури (Бродівський повіт) місцеві поляки напали на будинок української родини Теодора Ількова. Господаря і його дружину вбили, а дочка і син були поранені. Наступного дня приїхало СД, у якому були поляки, й заарештувало одного з поляків, якого розпізнала дочка Ількова, але незабаром його звільнили.
13. 7 січня ц.р. о 6 годині ранку з села Ясенів (Бродівський повіт) виїхав священик Валюта з метою відправити богослужіння у Жоркові. По дорозі він, однак, загинув — зник разом з фурманом. Пізніше у полі знайшли коней священика Валюти, ризу і хрест. Певні дані показують, що це зробила польська боївка.
Протягом грудня минулого року і січня ц. р. німецькі загарбники пацифікували українські села у районі Чорткова і Заліщиків. Всюди донощиками і співубивцями були поляки. Ось деякі приклади.
