Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

клопіт Болбочанові спричинило повідомлення, що до Мелітополя наближається великий, з 45 вагонів, ешелон матросів з Севастополя. Як виявилося, його відправили німці, обіцяючи матросам вільний прохід на Україну. Німцям, очевидно, було корисно позбутися з Криму своїх недавніх противників. Одначе для української влади великий відділ добре вишколених і випробуваних в боях матросів становив потенційну небезпеку. Тим більше, що не було відомо, з яким наміром вони поверталися на Україну. Щоб ознайомитись з справою. Болбочан рішив затримати ешелон, не зважаючи на протест німців. Під час обшуку виявилося, що матроси мали револьвери і кинджали, рушниці, два розібрані кулемети, багато гранат та інші боєприпаси й устаткування. "Не було ні одного матроса, який не мав би 10–15 тисяч карбованців, а багато було таких, що мали по кілька сот тисяч рублів, велику кількість золота і брилянтів".[33 *] Із сконфіскованих речей було зроблено список і разом з речами передано губерніальному комендантові, а матросів відправлено до в'язниці, Та ще не справилися Запорожці з першим ешелоном, як до Мелітополя прибув другий ешелон, а разом з ним повідомлення, що незабаром прибуде ще чотири, а згодом — ще п'ять.

З огляду на зростаючу кількість матросів і малу залогу Запорожців, на допомогу викликали автопанцерний дивізіон і артилерію. 2-й Запорозький полк одержав завдання обеззброїти, обшукати і після допиту передати матросів губерніальному комендантові. Одначе, коли комендант довідався від старшин, які привезли йому сконфісковані гроші й акти допитів, що підполковник затримує потяги, він вимагав негайного припинення їх затримки і надіслав телеграму Натієву з проханням наказати Болбочанові пропускати ешелони. Натієв відмовився виконати вимогу коменданта, вважаючи заходи Болбочана цілком виправданими. Від себе додав, що коли губерніальний комендант відмовиться прийняти акти й конфісковане майно, то все це треба буде передати в державну скарбницю. Матросів слід відсилати до в'язниці, яку при потребі повинні охороняти козаки. Наказано: поки не буде відповідного розпорядження з Києва, нічого не повертати матросам, звільнити тільки тих, кого визнано невинними, а інших тримати до часу суду над ними. Кримська Група мала також прохарчувати затриманих. До Болбочана почали приходити делегації селян, які вимагали, щоб матросів, навіть з їхніх сіл, не відпускали додому, побоюючись насильства й анархії. Такі побоювання селян не були безпідставні, бо майже зі всіх частин України надходили до Києва повідомлення про розбої солдат. Болбочан відсилав делегації до губерніального коменданта, який їх не приймав, а тільки переказував, що всі матроси — щирі українці і повинні повернутися додому.

Конфлікт між Болбочаном і губерніальним комендантом далі загострювався. Комендант продовжував вимагати, щоб Болбочан не затримував ешелонів і повністю підпорядкувався йому, як представникові верховної влади. Однак Болбочан твердив, що хоч він і визнає коменданта представником української влади, все ж таки на терені Кримської Групи він буде діяти так, як вважає за потрібне, і тільки отаман Натієв може наказати йому не зупиняти ешелонів з матросами. Правдоподібно, з того приводу комендант продовжував натискати на Кримську Групу, бо "при дальшому затриманні, допиті й трусі Запорожцями матросів в ешелонах, були приявними і представники губерніального коменданта. Ці представники вели себе ганебно. Будучи приявними при роззброюванні матросів, вони цілий час голосно протестували, обурювались і навіть погрожували, тому Болбочан мусів більшість їх усунути від активної праці, а решті доручив слідкувати тільки за правильністю допитів".[34]

Відносини майже дійшли до вибуху, коли губерніальний комендант почав ворожо настроювати і перетягати на свою сторону німців, "мовляв, Болбочан втручається у розпорядження німців, ігнорує їх, взагалі, комендант розповсюджував відомості, що Запорожці не признають нової влади, нового Уряду і навіть хочуть зробити переворот, щоби знов посадити Центральну Раду. Донесення такого ж самого змісту почав він посилати в Київ, стараючись переконати тодішній Уряд, що Болбочан і Запорожці настроєні антидержавно".[35] При роззброєнні останнього ешелона матросів, з Мелітополя прибув німецький офіцер у супроводі представників губерніального коменданта. Він зажадав, щоб підполковник Болбочан не затримував ешелонів бо, мовляв, німці при добровільній здачі Севастополя гарантували матросам вільний прохід на Україну. На це Болбочан відповів, що у Севастополі німці могли давати такі гарантії, але на Україні, без згоди українського уряду, такі гарантії не є дійсні. Німецький офіцер, хоч і далі вимагав, щоб Болбочан дотримувався розпорядження німецького командування, пообіцяв повідомити своє начальство про ситуацію в надії, що воно змінить своє розпорядження. Він також порадив, щоб Болбочан полагодив конфлікт з губерніальним комендантом, "який вимагає від них ужиття заходів щодо припинення затримки ешелонів, і що вони, німці, згідні з умовою з Українським Урядом, зобов'язані йому помагати, як представникові Верховної Влади".[36]

Болбочан відкинув вимоги німців. Саме з того приводу знову загострилися відносини між Запорожцями і німцями. Обидві сторони стояли в стані бойової готовності. В місті почали вибухати різні інциденти між козаками і німецькими солдатами.

Відразу після роззброєння останнього ешелону матросів, німці передали категоричну вимогу, в якій вбачалася рука губерніального коменданта, щоб Запорожці не зупиняли потягів з матросами. Тому, що не передбачалося більше ешелонів. Болбочан погодився на цю німецьку вимогу. Одначе комендант зробив ще одну спробу спровокувати конфлікт між Запорожцями й німцями. Він звільнив ув'язнених матросів і під сильною німецькою охороною завантажив їх в ешелони для дальшого транспортування. Але після переговорів з німцями підполковник Болбочан затримав тих матросів, проти яких були докази про різного роду злочини.[*]

Перед виїздом