Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Так само діяли Запорожці в інших відтинках оточення. Проти кожного німецького кулемета Запорожці виставляли свої. Німецька делегація, побачивши такий розвиток подій, дала можливість Групі до шостої години вечора прийняти умови. Якщо б умови було відкинено, то це довело б до збройного конфлікту. Німецька делегація, тим часом, мала поінформувати генерала фон Коша про наслідки переговорів. На прохання німців, підполковник Болбочан погодився на зустріч з фон Кошем в його штабі, якщо така зустріч допоможе розрядити напруження. Тоді німці повернулися до міста, забравши з собою, за дозволом Болбочана, 4 кулемети, залишені на пероні. Правдоподібно, німці помітили, що на подвір'ї станції Запорожці розставили 4 автопанцерники, кожен з яких озброєний чотирма кулеметами і трьохцалевою гарматою, а серед ешелонів стоять гармати для обстрілу німецької артилерії. 6 інших автопанцерників "підійшли до німецьких лав і спрямували на них кулемети".[16а] В штабі делегація передала фон Кошові проект компромісної угоди, в якій Болбочан поставив такі умови:
1. Тільки за наказом українського уряду Кримська Група залишить Крим, до того часу вона залишається в Сімферополі.
2. Не може бути мови про здачу зброї.
3. Німці повинні припинити ізоляцію українського війська.
4. Дати можливість Кримській Групі нав'язати контакт з українським урядом, а якщо це виявиться неможливим, вислати спеціального кур'єра до Києва.
5. До того часу Кримська Група не мусить мати жодних обмежень.
6. Кримська Група лишається на своєму місці розташування. Її рух, за винятком господарських, транспортних і санітарних частин, буде проводитися за порозумінням і згодою німецького командування.
7. Всі добровольці, набрані в Криму, звільняються і більше не приймаються.
Домовленість, якщо її приймуть німці до 8 години вечора того ж дня, мали підписати генерал фон Кош, підполковник Болбочан, начальники українського і німецького штабів.
Тим часом Запорожці нав'язали контакт з Києвом, але командирові Кримської Групи було сказано чекати до сьомої вечора. Також надійшла вістка, що отаман Натієв вже поблизу Сімферополя. О п'ятій годині на двірець прибув фон Кош з своїм начальником штабу, який запитав Болбочана, чи він приймає німецькі умови. Коли той відповів, що німецькі умови неприйняті, німецький генерал намагався безуспішно переконати Болбочана, що збройний конфлікт завдасть найбільшої шкоди Українській республіці, бо вона втратить найкращі кадри свого війська. Нарада закінчилася тим, що фон Кош пообіцяв ще раз порушити справу Запорожців з вищим командуванням. Він також погодився, щоб військо обох сторін залишилося на своїх позиціях протягом доби. Хоч конфлікту не було полагоджено, Болбочан тепер мав додатковий час для маневрування. Можна було надіятися, що о сьомій годині український уряд буде спроможний розв'язати конфлікт. Подібні надії покладалися на очікуване прибуття Натієва. Болбочан також знав, що кіннота полковника Петрова, відійшовши в гори, відкрила шлях більшовикам до планованого ними наступу на Сімферополь. Він вважав, що коли німці будуть змушені відбивати наступ більшовиків, то знімуть облогу Запорожців.
В той час до Сімферополя прибув Натієв, але без сподіваної розв'язки. О сьомій годині потелефонували з Києва. Спочатку говорив хтось невідомий, який нічого конкретного не сказав, а лише заявив, щоб Запорожці не осоромили української армії. Опісля говорив отаман Блонський, який також нічого не знав про рішення уряду в справі Кримської Групи, однак був певний, "що Запорожці постоять за себе і виконають свій обов'язок".[17] Щойно о 2 годині ранку до телефону підійшов міністр Жуковський "і розпочав цілу промову, зміст якої спроваджувався до того, що, мовляв, Україна ніколи не забуде тої жертви, яку принесуть для неї Запорожці і т. д. Одним словом, треба було німців "провчити", але що потім мали робити Запорожці, яка їх доля мала бути, про це нічого не говорилося".[18]
У свою чергу підполковник Болбочан заявив, що з огляду на обставини, український уряд повинен домагатися, щоб німці зняли облогу Запорожців. Він також хотів знати, чи український уряд дійсно сказав німцям, що в Криму немає жодного українського війська. Болбочан не одержав відповіді, бо, мовляв, міністр Жуковський поспішав на засідання. Однак, коли Болбочан далі наполягав на тому, щоб йому дали якісь інструкції, як саме він має поступати супроти німців, тоді міністр порадив прийняти їхні умови. На це український воєначальник відповів: "З усіх вимог, які поставлені нам німцями, я можу прийняти тільки одну — залишити межі Криму, але зброї я не положу і під конвоєм не виїду. Прошу вас, пане міністре, ранком підійти до апарату ще з кимось із міністрів, порозумівшись на той час з німецькою вищою командою і запросити від неї представника. Я зі свого боку на той час запрошу генерала фон Коша. Коли Уряд нічого не доб'ється від німецької команди, то рано в своїх розмовах, при яких буде приявним і генерал Кош, прошу вимагати негайного і вільного, без перешкод з боку німців, залишення Криму українським військом. Але такої відповіді як сьогодні "прийняти вимоги німців", я прошу не давати".[19] Внаслідок розмови стало зрозумілим, що не німці, а український уряд спричинив прикре становище Кримської Групи.
Тим часом здійснилися передбачення Болбочана щодо наступу більшовиків на Сімферополь. Увечері було чути гарматний двобій між наступаючими більшовиками й відступаючими німецькими бронепоїздами, що становили єдину заслону міста. Вночі більшовики вже обстрілювали місто, а над ранком — двірець. До командира
