Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Це був тільки початок турбот Болбочана. Згідно з отриманими інформаціями, кіннота Групи зайняла Бахчисарай, її роз'їзди доходили до Бельбека. Але разом з тим також повідомлялося, що бронепоїзди українців вичерпали пальне і треба їх або замінити, або заправити. В іншому випадку їм загрожувало знищення, бо ворог почав приготовлятися до наступу на Сімферополь.
Наступного дня, 25 квітня, під час зустрічі підполковника Болбочана з німецьким командуванням, начальник штабу генерала фон Коша заявив, що без дальших вказівок від німецького й українського вищого командування він категорично забороняє будь-яке пересування українських частин, користування телефоном і телеграфом. Для здійснення останньої інструкції, зазначив начальник штабу, буде виставлено варту. Вимагалось остаточне припинення бойових операцій української кінноти і бронепоїздів, негайне їх відкликання до Сімферополя. На протест Болбочана начальник штабу заявив: "Я зовсім не знаю, до якої армії належить ваша Група і можна передбачати, що ваша Група йде на з'єднання з більшовиками, бо українське військове міністерство на моє запитання, з якою метою воно посилає вашу Групу на територію Криму, відповіло, що абсолютно нічого не знає про таку Групу і жодних завдань для операцій у Криму ніякому відділові не давало; Український уряд рахує Крим самостійною державою".[7] Коли підполковник Болбочан підкреслював, що дійсно прибув на Крим за наказом свого уряду, тоді начальник штабу зажадав подивитися на цей наказ. Очевидно, що Болбочан не міг цього представити і сказав, що діє усним наказом генерала Натієва. На вимогу отримати можливість телефонного зв'язку з Києвом, начальник штабу відповів: "Український уряд знає про перебування вашої Групи на території Криму, але сам уряд не виявив бажання перебалакати з вами і взагалі зазначив, що ніякого відділу, належного до української армії, в Крим не посилав".[8] Підполковник Болбочан не тільки не одержав дозволу встановити зв'язок з Києвом, але начальник штабу заборонив відпускати Запорожців з ешелонів до міста, і "всякий Запорожець, затриманий у місті, буде арештований, Дальша доля відношень між українським і німецьким військом буде залежати від інструкцій обидвох вищих союзних команд. А наразі я прошу негайно відкликати вашу кінноту і бронепотяги".[9]
Болбочан погодився відкликати бронепоїзди, але не кінноту, так як з нею він не має зв'язку і не знає, де вона знаходиться. Зі свого боку начальник штабу погодився пропустити господарські ешелони Групи з станції Джанкой.
Намагаючись опанувати, по можливості, своє прикре становище, командир Кримської Групи послав вночі за полковником В. Петровим, щоб він прибув на нараду. Подібне прохання вислав командирові Запорозького Корпусу генералу Натієву. Крім того, без відома німців, продовжував зв'язуватись з Києвом. У конфлікті між українцями й німцями представники місцевого населення виступали на стороні Запорожців і навіть "пропонували свої послуги активного виступу на випадок дальшого загострення відносин, аж до збройної боротьби включно".[10] Можливість такої боротьби дійсно зростала: німці ставили Запорожцям що раз більше вимог, щоб позбутися їх з Криму, а підполковник Болбочан не мав наміру залишити Крим без відповідного наказу.
Становище Кримської Групи ускладнювалося ще й з іншої причини. Німці виявляли незадоволення політикою й соціалістичними експериментами українського уряду, і почали розглядати можливість його заміни або ліквідації і встановлення окупаційного режиму. В укоаїнських колах "пішли балачки, шо треба би боронити нашу волю".[10а][10б *] Командир Кримської Групи, хоч і знав про зростаючі антинімецькі настрої серед українців і татарського населення, все ж таки був свідомий того, що будь-який збройний виступ проти німецької армії приречений на поразку. Антинімецький настрій зріс ще більше, коли з Бахчисарая повернулися бронепоїзди Групи і козаки розповіли "про успішні бої з ворогом, про ентузіястичну зустріч наших військ з населенням, яке допомагало війську чим тільки могло і робило це з великою охотою. Відділ збільшився в кілька раз. Кожний бронепотяг на позиції мав до свого розпорядження по кілька сотень добровольців татар, котрі щиро допомагали українському війську і слухались його безперечно".[11]
В той час, в напрямку Ялти тільки кіннота Групи продовжувала бої з більшовиками. Хоч її операції були успішні, з відступом бронепоїздів і піхоти становище погіршилося. З кожним днем ускладнювалась ситуація для Кримської Групи, бо до Сімферополя прибували свіжі сили німців, які займали позиції біля міста. Тим часом Болбочан і Петров провели нараду, на якій вирішили, що Гордієнківці повинні піти в гори і продовжувати наступ на Севастополь і Ялту без відома німців. Вони також постановили не покидати Крим без спеціального наказу свого уряду, а якщо треба буде — застосувати зброю проти німців. На випадок збройного конфлікту всі частини Кримської Групи одержали відповідний наказ. Частини в Джанкої повинні раптово обеззброїти німців, зайняти Сиваш і не пропустити для них допомогу. В цьому завданні мав допомогти відділ Запорожців, який діяв в напрямку Феодосії, і в той час вже був під містом. Виставивши заслону проти більшовиків, відділ йшов на оборону Сиваша, а його
