Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

під Мелітополем. Армія Кримської Соціалістичної Республіки під командою Гольдштайна чинила рішучий опір, і тільки з великими зусиллями Запорожці під прикриттям артилерії просувалися вперед. У свою чергу більшовики не тільки вперто боронилися але, не без успіху, переходили в контратаку. Раптом запекла боротьба припинилася: по всій лінії фронту більшовики почали відступати, а за ними Запорожці вступили до Мелітополя.[22 *] Згодом було встановлено, що головні сили розбитих більшовиків під Мелітополем відступили до сіл Степанівка і Курилівка, де їх мали підібрати судна і відправити до міста Темрюк для реорганізації. У своєму відступі на Антонівку, в напрямку Бердянська, більшовики залишили за собою "великі склади постачання, бойових припасів і зброї… багато самоходів, аеропланів і невеликих моторних човнів… Як жили більшовики, можна було довідатись із захоплених потягів. Пульманівські вагони переважно 1 і 2 кляси, вагон-сальон, багато цукру, чудове масло, здобні булки, Крім того, безліч чаю, шоколаду і цукорків. Відділ Запорожців, який проводив операції в напрямку на Бердянськ, настільки раптово зайняв місто, що більшовики не встигли евакуювати армійської скарбниці, і до рук українського війська попало 15 мільйонів карбованців, котрі зараз віддано в Мелітопольську Державну Скарбницю".[23]

Щоб не дати більшовикам змоги затриматися, реорганізуватися і закріпитися й так на неприступних Сивашських позиціях, "запорозька кіннота, піхота на самоходах і автопанцерниках гнали ворога безперестанку, вносячи своїми наскоками щораз то більшу дезорганізацію у здеморалізовані його ряди та стараючись відрізати їх від Сиваша, їх метою було самим зайняти Сиваш до того моменту, поки ще більшовики вспіють зайняти окопи і приготуватись до оборони. Тому всі зусилля наших авангардних частин були спрямовані на те, щоб відступаючого ворога відіпхнути в бік Азовського моря. З цією метою всі ворожі частини, які відступали до моря, залишено в спокою, натомість звернено всю увагу на відділи, які старалися пробитись до Сиваша, та перешкодити їм у тому".[24] До цього часу Кримська Група успішно виконувала своє завдання без німецької допомоги і без відома німців. Але вже в Олександрівську, силою обставин, нав'язався контакт з німецьким командуванням, і захоплення Криму самостійно українцями опинилося під знаком питання. Чекаючи на свої головні сили, німці не робили Кримській Групі жодних перешкод під час її наступу на Мелітополь можливо тому, що вони не вірили в успіх операції. Коли ж Запорожці зайняли місто, за ними прийшли і німецькі частини, а 20 квітня прибув штаб 15-ї ландверської дивізії генерала фон Коша, Як зазначає сотник Монкевич, генерал фон Кош сердечно прийняв командира Кримської Групи і хвалив Запорожців за їх витривалість. Від нього Болбочан довідався, що 15-а дивізія має завдання "форсувати Сиваш і зайняти Крим, і що на Перекоп буде настуоґати німецький корпус, якому допомагатиме флот". Тоді ж генерал фон Кош дізнався про завдання Кримської Групи, яке годі було далі тримати в таємниці. Німецький генерал, який очевидно не знав про наказ міністра Жуковського, зустрівшись з українським військом, приписав цю ситуацію непорозумінню серед українського уряду. Тепер обставини вимагали спільної дії і під єдиним командуванням. З огляду на нижчий ранг, Болбочан став підлеглим німецького генерала.

Одначе він спромігся переконати генерала фон Коша дозволити йому продовжувати наступ на Крим. Фон Кош пропонував взяти з собою німецькі бронепоїзди, але підполковник Болбочан відмовився.[25]

Скептицизм німців до завдання Кримської Групи і їх рішення чекати на підкріплення оправдані з огляду на вигідне оборонне становище ворога. З одного боку, незначні сили більшовиків могли стримувати переважаючі сили противника на Перекопі. З другого боку, невеликі сили могли обороняти переправи на Сиваші, що самою природою був неприступний. Крім того Сиваш дбайливо готувався до довготривалої оборони. "Уздовж усього берега Сальківських позицій була зроблена лінія окопів з бетоновими гніздами для кулеметів. Всі окопи оббиті дошками. Артилерійські позиції збудовано за останнім словом техніки. Озброєні вони були далекосяжною і важкою артилерією, знятою з Севастопольських фортів і установленою на спеціальних бетонних помостах. Особливо багато артилерії установлено проти переправи".[26][27]

Правдоподібно, що німці вважали здобуття Перекопу неможливим явищем без допомоги важкої артилерії, і саме це спонукало їх пропустити Запорожців до дальшого наступу на Крим.

Підполковник Болбочан вирішив наступати через Сиваш. Він покладав великі надії на те, що пошарпані й деморалізовані частини більшовиків під натиском Запорожців не будуть спроможні закріпитися на переправах і чинити значний опір. Несподіваний і рішучий удар там, де його найменше сподіватимуться, матиме шанси на успіх. Таке рішення підказувало скрутне становище більшовиків.

Після поразки під Мелітополем деякі більшовицькі частини розпорошилися, а інші відступили в напрямку Бердянська, де їх розбили Запорожці і Дроздівці. Штаб Оборони Кримської Республіки в Сімферополі, з часу захоплення Акимівки Дроздівцями, був відрізаний від більшовицьких частин північніше Криму і не мав точних інформацій про їх розгромлення. Маючи сильні заслони на Сиваші й Перекопі, більшовики вважали, що мелітопольська лінія фронту ще десь існує.

Тим часом Кримська Група розпочала свій черговий етап наступу. Під прикриттям бронепоїздів ешелонами вперед просувалася піхота й важка артилерія. Попереду бронепоїздів їхали моторові дрезини з кулеметами. Крім сутичок авангарду з невеликими відділами більшовиків, що були відрізані від головних сил, Кримська Група просувалася без перешкод. Щоб несподівано захопити й укріпити позиції на Сиваші, підполковник Болбочан мав намір переправити через Гниле море ударну групу на човнах, що їх Запорожці захопили у більшовиків з Мелітополя і по дорозі готували до майбутньої операції. Командир Групи також розраховував на те, що в Криму не знали ні про стан своїх військ на півночі, ні про загрозу від наступаючих Запорожців. Однак, як зазначає сотник Монкевич, "на Сивашських переправах знали, що фронт на лінії Берислав — Мелітополь — Бердянськ прорваний, але не сподівалися такого скорого краху. На Сиваш попали тільки невеликі частини більшовиків, відрізані від головної маси своїх військ, котрі самі не