Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

в тих районах, на які мали наступати дві українські Групи. Увечері 11 квітня Кримська Група ешелонами виїхала з Харкова в напрямку Мерефа — Лозова. Цікаво додати, що в Групі був також сотник, згодом генерал-полковник Павло Шандрук, який тоді командував бронепоїздом і автопанцерником "Полуботок"'![156][15в *] Частини, що творили Донецьку Групу, кінний Гордієнківський полк, кінно-гірський дивізіон, 1-й піший Дорошенківський полк і невеликий відділ броневиків, від Полтави наступали правим крилом на Харків і зайняли Лозову ще до виступу Кримської Групи, Як згадує Б, Монкевич, 4 квітня частини Донецької Групи зайняли станцію Селещино і Карлівку, де здобули багато гарматних набоїв. В той же час частини 3-ї більшовицької армії Лазарева, що зосередилися біля станції Лапна, перейшли в контратаку і розпочали обхід збоку села Очреково. Вздовж залізниці зі сторони Карлівки наступали дві сотні Гордієнківців. Сотня на правому крилі залізниці натрапила на обхідну колону більшовиків і розбила її. З допомогою прибувшого Дорошенківського полку, більшовиків було вибито із станції Лапна і примушено їх відступити до Костянтинограду[*], який все ж таки зайняла Гордієнківська кіннота. З Костянтинограду більшовики, уникаючи боїв, відступили до Лозової, яку ж, без значних труднощів, зайняли Гордієнківці. Тут Донецька Група зупинилася і, виславши заслону на Барвінково[**], чекала на дальші накази. Для підкріплення Групи було скеровано 3-й Гайдамацький полк, який 11 квітня прибув до Полтави і звідти відправлено його до Лозової. 12 квітня до Лозової прибули ешелони Кримської Групи.

Оборонна лінія більшовиків — проходила через Катеринослав — Синельниково — Слов'янськ — Бахмут. Дорошенківці і Гайдамаки з бронепоїздами під командою полковника Сікевича вирушили в напрямку Барвінково — Слов'янськ, щоб замінити Гордієнківців, які мали приєднатися до Кримської Групи. З Лозової, очолена 2-им Запорозьким полком, Кримська Група без перешкод прибула ешелонами до Павлограду, де їх зустрів з музикою ескадрон гусарів.[16 *] З Павлограду Група розпочала наступ на велику вузлову станцію Синельниково. На другий день після виходу з Лозової, Кримська Група після впертого бою, в якому брав участь і кінний Павлоградський полк, зайняла станцію.[16а] Павлоградський полк повернувся додому, щоб далі виконувати свою попередню службу, а Кримська. Група продовжувала наступ.

Згідно з наказом військового міністра Жуковського, підполковник Болбочан проводив бойові операції без німецької допомоги. Німці, сподіваючись великого опору більшовиків, щойно стягали свої підкріплення на лінію Катеринослав — Синельниково. Тим часом наступ Кримської Групи на цю станцію примусив більшовиків відступити на нові лінії. їхні сили поділилися на дві групи. Одна з них, призначена для оборони Донецького басейну, відходила на схід до Чапліно. Друга група, Червона Армія Кримської Соціалістичної Республіки, зайняла раніше приготовану оборонну лінію від Дніпровського лиману по Дніпру до Берислава, від Берислава через Торгаївку — Калку до Мелітополя — Бердянська. В деяких місцях була уфортифікована, мала окопи з колючим дротом і, помимо загального більшовицького фронту, організувала самостійну залогу, "котра затримувала відступаючі частини більшовиків. приводила їх до порядку і втілювала до своїх частин".[17] Лінія мала велику кількість артилерії, навіть і важкої, яку було привезено з фортів Севастополя.

Німці, очевидно, знали про цю лінію і не поспішали з наступом на неї. Щоб нейтралізувати її, вони вважали потрібним зосередити великі сили з важкою артилерією, або висадити своє військо біля Перекопу — обійти її. Фронтова лінія більшовиків Олександрівськ — Вознесенка — Карлівка після бою за станцію Синельниково не викликала особливих турбот, бо знаходилась обабіч головної бази і мала з нею поганий зв'язок. Користування залізничною лінією Олександрівськ— Карлівка стало майже неможливим, бо це був район бойових дій.[*] Більшовики використовували