Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Значення Олександрівська (нині — Запоріжжя) визначалось тим, що тут перехрещувались залізничні шляхи Крим — Москва і Одеса — Донбас, а Дніпро сполучав місто з Чорним морем. Зайнявши станцію Олександрівськ, Кримська Група припинила наступ, бо надійшли повідомлення, що 17 квітня до міста з Херсону прибуде на кораблях австрійське військо, а від Катеринослава мало надійти німецьке, і дійсно, Дніпром, під охороною двох моніторів австрійської дунайської флотилії, прийшов пароплав з австрійським військом. Воно мало наказ з'єднатися з 15-ю ландверською дивізією, котру чекали з Катеринослава, Ще один австрійський відділ прибув під Олександрівськ залізницею по правому березі Дніпра. По дорозі відділ зайняв Нікополь. В той час прибули ще інші пароплави з австрійським військом, і тоді, з Великого Луга "6 тисяч піхоти, одна легка батерія і 2 літаки почали наступ на місто".[19]
Спочатку більшовики змусили австрійців відступити до Великого Луга. Одначе, коли з півночі міста підійшов авангард Кримської Групи, більшовики залишили станцію і місто. Австрійці були здивовані, що замість німецького війська тут з'явилось українське, про існування якого вони зовсім нічого не знали. Кримська Група була не менш здивована, коли виявилося, що австрійське військо — це Українські Січові Стрільці під командою архикнязя Вільгельма (Василя Вишиваного).
"Спочатку вони відносились до Запорожців з недовір'ям, але коли переконалися, що українська армія існує і це її відділи, то так зраділи, що всім відділом прийшли на двірець вітати Запорожців. З цього приводу підполковник Болбочан улаштував військову параду, в якій прийняли участь і УСС.[*] 17 квітня виступили з залізничного двірця до м. Олександрівська в боєвому уставі Запорожці на чолі з полковником Болбочаном. Назустріч Запорожцям вийшов полк УСС, духовенство в ризах з хрестом і хоругвами, а за ними кілька- десятитисячний натовп народу… А там напроти їх, у струнких рядах шикуючися, йшов людський мур зі щетиною багнетів, прапором на чолі, а на прапорі маяв вишитий образ Ахтирської Божої Матері. Попереду їхав підполковник Болбочан зі штабом, за ним оркестра, а далі кілька тисяч Запорожців у тісних рядах з кулеметами, бомбометами, роверами, а ще далі Запорозька кіннота, гармати і автопанцерники. Коротка команда — військо стало. Дві живі стіни зійшлися. Зняли шапки запорозький полковник і його окружения та підійшли під благословення панотців. Урочисто виступив міський голова, в щирих словах дякував за визволення Запоріжжя і хлібом-сіллю привітав Болбочана. Розступився люд, і Запорожці, з'єднавшись з УСС, пішли до Олександрівська. А в місті зібрались усі на площі перед Народним Домом. Тут відбулася парада і перегляд з'єднаного війська Запорожців з УСС під керуванням архикнязя Вільгельма… Одні за другими проходили ряди військ, відбиваючи ногами такт музики. Сонце вилискувало на багнетах піхоти, тихий вітрець шелестів прапорцями на списах запорожської кінноти, басували коні й тяжко гуркотіла артилерія… Архикнязь Вільгельм поцілувався з підполковником Болбочаном, а Січові Стрільці і Запорожці клялись самі собі і оден другому на вічну згоду в боротьбі за щастя народу, за Державність Українську. Своїй присязі залишилися вірні Запорожці до кінця. Було постановлено ніколи не переривати зв'язку між собою, I з цього часу Кримська Група і УСС зберігали найтісніший контакт, не зважаючи на жадну віддаль".[20]
Від Українських Січових Стрільців Кримська Група довідалася, що з Херсона до Берислава більшовики пильно стежили за рухом по Дніпру, мали там свою артилерію, і що на тому відтинку можна пробратися тільки вночі. Берегову лінію Берислав-Олександрівськ патрулювала кавалерія більшовиків. Одначе їхні пароплави з гарматами знищили австрійські монітори. Довідавшись про запланований наступ Кримської Групи, УСС намагалися переконати Болбочана, щоб він почекав на німецьке підкріплення.
Того ж дня увечері до міста прибув штаб німецької 15-ї дивізії. Німецькі війська підходили від Катеринослава і Нікополя. Спочатку Болбочан усвідомлював, що без німців буде важко здобути Крим. Він планував посадити всю групу в Олександрівську на берлини, проплисти Дніпром до Берислава, а зайнявши його, через Чорну Долину-Чаплинку наступати на Перекоп, який, згідно з повідомленнями, був слабше укріплений, ніж Сиваш. Ставилась конкретна вимога захоплення Перекопу, зайняття там і на березі Сиваша вигідних позицій, щоб не допустити повернення армії Кримської Соціалістичної Республіки з лінії Мелітополь-Бердянськ. А опинившись між німецькими й українськими військами, армія більшовиків змушена була б капітулювати. Таким чином думав підполковник Болбочан виграти час і самостійно зайняти Крим. Але довідавшись в Олександрівську, що більшовики ще раніше захопили весь річний транспорт і що потрібний йому флот можна було б одержати щойно через 3–4 дні, Болбочан вибрав інший план: наступати по лінії найбільшого опору, тобто на Сиваш, Розвідка в напрямку Мелітополя встановила, що залізниця уже направлена і шлях звільнено від ворога. Не чекаючи на німців, 18 квітня Кримська Група ешелонами виїхала на мелітопольський напрямок. "Чимало пішло охочих козаків з Олександрівська, а в сотнях показалося багато дивних постатей в австрійських мундурах, але в запорозькій шапці і свіжо вибритою головою з невеликим оселедцем посередині. Це деякі УСС перейшли в ряди Запорожців".[21 *] Того ж дня, під прикриттям бронепотягів і бронемашин, авангард Кримської Групи розпочав бій
