Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

пполк. Юрій Капкан запросив полк. Химича, товариша по службі в російській армії. Згодом Капкана замінив от. Пантелеймон Блонський, соціал-революціонер, який був усунений з того поста внаслідок гетьманського перевороту. Таким чином Химич успадкував пост губерніального коменданта. Там же, ст. 187. ">[26 *] Був тут і представник українського уряду Павло Макаренко, який під умовою не втручатися в справи Кримської Групи, перебував на її терені, хоч і не брав участі в поході на Крим. Монкевич пише, що Болбочан дозволив Макаренкові залишитися при Групі на прохання партії самостійників, "яку Болбочан виріжняв як партію, більш державну з-посеред решти партій, що входили до складу Центральної Ради".[27] Однак, як виявилося, то було помилкою, бо "Макаренко після Харкова затаїв злобу проти Болбочана і, не маючи змоги відкрито виступати проти нього, почав шукати собі прихильників і сіяти ворожнечу між старшинами й козаками".[28] Особливо тісно співпрацювали з Макаренком брати-поручики Петро та Ілько Сичі, В. Гемпель. Перших двох було запідозрено в карних злочинах, а поручика Ґемпеля — у подвійному дезертирстві під час боїв у Києві і під Ромоданом, Справу Гемпеля підполковник Болбочан вважав непорозумінням, що мало бути вияснене під час слідства. З огляду на твердження поручика, що він мав вищу правничу освіту, після зайняття Олександрівська Болбочан призначає його комендантом міста.

Брати Сичі були замішані в справі, що виникла під час захоплення штабу оборони Кримської Соціалістичної Республіки в Сімферополі. В тій операції брала участь 2-а сотня 2-го Запорозького полку. Сотнею командував П, Сич, а молодшим старшиною в сотні був його брат Іван. Докладніше про дальший розвиток справи Монкевич пише таке:

"До рук цього відділу при захопленні штабу оборони попала штабова скарбниця з великою кількістю грошей і багато скринь зі срібним посудом, награбованим у населення більшовиками. Варту в штабі оборони мала 2 сотня під керуванням поручика

Сича, він же особисто здавав у штаб Кримської Групи скрині і скарбницю, яку самочинно відчинив, У момент здачі всього цього виконуючому обов'язки начальника штабу Групи, були приявними командир першого куреня 2-го Запорозького полку сотник Бушдовський і командир першої сотні сотник Зілинський. І тоді завважено, що скрині зі сріблом теж відчинені, або зламані, і що срібла дуже обмаль, майже порожні скрині. На увагу про це поручик Сич відповів, що так вони були захоплені в штабі оборони, Цьому тоді дали віру. На другий день був пійманий скарбник штабу оборони, котрий на допиті заявив, в якому стані була скарбниця, скільки срібла було в скринях і яка сума находилася в скарбниці в мент захоплення штабу оборони українським військом".[29] З того приводу було рішено провести слідство. Одначе з огляду на проблеми з німцями, слідство відкладено до більше сприятливого моменту: воно знову розпочалося в Мелітополі. Тим часом П. Макаренко, який виїхав до Києва, повернувся до Мелітополя і, довідавшись про слідство, попросив Болбочана припинити його. Однак слідство продовжувалося і "з першого дня виявилося, що скарбниця була пограбована, як також і скрині. В перший день 2 сотня, котрій було заявлено, що хто не здасть награбованих цінностей, буде відданий під суд. коли це виявиться, знесла зразу ж масу цінних річей. Під час здачі цих річей козаки говорили, що командир їх сотні поручик Сич знав про це, і вони брали ці річі з його дозволу, і що дуже багато цінностей взяли брати Сичі, кажучи, що беруть для якоїсь партії".[30]

Сичів арештували і почали допитувати, Вони визнали, що дещо затримали з цінностей, щоб передати їх у фонд партії самостійників і що вдалися до такого кроку за намовою П. Макаренка, який говорив їм "про могутність цієї партії, про її широку організацію, яка мала філії майже в усіх закутках України і про ті потреби, які вимагала ця партія для свого існування… Макаренко їм казав, що Болбочан ставленик партії і все, що партія бажає, він виконує, його доля в руках партії і все, що не буде зроблено братами Сичами, він признає, тільки не мусить знати цього офіційно, бо престиж військового начальника мусить бути захований. На запит, чому вони позволили забрати цінні речі козакам, відповіли, що для того, щоби сотня мовчала, Так їх учив робити Макаренко. На питання, чи передали вони свої коштовності Павлові Макаренкові, відповіли, що йому не передали, але частина коштовностей уже відправлена в Київ на ім'я голови партії О. Макаренка, а решта пропала або повернута в скарбницю групи".[31 *]

Для Болбочана справа Сичів була особливо прикра не тільки тому, що його старшини порушили військову дисципліну, але й тому, що в справі були замішані члени партії. П. Макаренко твердив, що до гетьманського перевороту були причетні самостійники, а Болбочан вважав, що розголошення справи мало б негативний вплив на нову владу. Тому він вирішив передати справу на суд старшин 2-го Запорозького полку. На скликаних зборах старшин виявилося, що брати Сичі "ще перед арештом старалися скликати старшинське зібрання, на котрому мав бути приявним Павло Макаренко, і те зібрання мало пред'явити Болбочанові певні домагання. На збори ніхто не явився, як на назначені без згоди командира полку. Були тільки брати Сичі, Павло Макаренко і деякі старшини 2-ої сотні".[32] Суд старшин постановив негайно усунути Сичів з полку і звернувся до підполковника Болбочана, щоб він усунув інших причетних до справи, включно з Макаренком. Сичі були відпроваджені до Синельниково і їм наказали не повертатися на терен Групи.[*] Через кілька днів Макаренко також залишив Групу.

Більший