Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

У червні-липні партизани розпочали збройні сутички з німецькими й українськими частинами, особливо по селах і містечках, де не було більших військових частин. Очевидно, що такі сутички викликали занепокоєння серед представників українського уряду на Чернігівщині. "Німецькі загони стягаються в місто Ніжин, — повідомляв Київ Чернігівський губернський староста, — чини варти не зможуть захищатися власними силами…" У повідомленні департаменту державної варти зазначалося: "В повіті почалася масова різня хліборобів, становище трагічне. Ніжин напередодні загального повстання…".

4 серпня губернський староста телеграфував у Київ: "В останні дні анархія в Ніжинському повіті настільки посилилась, що…представники українського уряду і навіть німецькі воєнні сили опинились у становищі сторони, яка обороняється".[10] У липні в самому Ніжинському повіті було 5000 повстанців, а на Новгород-Сіверщині — 3000.[11]

У відповідь на такі повідомлення на початку серпня у ставці Скоропадського відбулася нарада, на якій розглядалися заходи по ліквідації партизансько-повстанського руху. Відразу після її закінчення на Чернігівщину посилаються відділи для придушення більшовицького заколоту. Одначе, заохочені частковим успіхом, більшовики вирішили підняти загальне повстання. Центральний штаб повстанського руху видав наказ № 6, в якому закликалося до збройної боротьби проти влади Гетьмана. Заклик штабу підтримав Центральний Комітет Комуністичної партії України (ЦК КП(б)У) і Всеукраїнський військовий комітет, який з тією метою 6 серпня видав наказ № 1. "Основною метою повстання, — зазначає радянське друковане джерело, — було взяття Ніжина і захоплення в місті великих складів зброї, визволення від німців і гетьманців усієї території повіту і утворення там крупного радянського повстанського району, опорної бази для дальшого розвитку воєнних дій в напрямку на Київ, Чернігів і Конотоп".[12] Хоч німецькі й українські війська придушили повстання більшовиків, не можна було сподіватися, що більшовицьку загрозу остаточно усунено, Ще у серпні 1918 року, у нейтральній зоні, з метою переможного наступу на Україну, розпочалося формування двох повстанських дивізій, які "згодом стали ядром Української Червоної Армії".[13 * **] Перша дивізія під командою М. Кропив'янського, що була розташована в нейтральній смузі в районі Стародуб — Новгород-Сіверський, мала призначення наступати на Київ. До її складу входили Богунський полк під командою М. О. Щорса, Таращанський полк — під командою В. Н. Боженка, Новгород-Сіверський полк — під командою Т. В, Черняка і Ніжинський полк. Друга дивізія під командою В. Аусема, що формувалася на Курщині в районі Глухів— Рильськ — Колонтаївка — Беленихино. була призначена для наступу на Харків.[14 15 16] У своїх спогадах В. Аусем пише, що перша дивізія "вже вкінці, вересня була досить добре забезпечена зброєю: мала 3 1/2 батерії, повну кількість кінноти, кулеметів, мотоциклів, самокатні команди, команди зв'язку й інше".[17]

Крім того, 17 листопада 1918 року, за рішенням ЦК Російської Комуністичної партії більшовиків і Ради Народних

Комісарів РСФРР, створено Революційну Військову Раду. До її складу ввійшли Иосиф Сталін. Георгій Пятаков, Володимир Антонов-Овсієнко і Василь Затонський. До диспозиції Ради головнокомандувач збройними силами Росії Іоакім Вацетіс призначив додаткові частини, що одержали назву "група Курського напрямку". Крім згаданих повстанських дивізій, в цю групу мали ввійти "московська робітнича дивізія, 43-й робітничий полк і 2-а Орловська бригада. Обіцяні були також два бронепотяги, броневідділ і партизанські відділи І. С. Кожевнікова з-під Уфи".[18] Відділи Кожевнікова, що складалися з татар і нараховували до 6 тисяч осіб, "вже через два тижні були в Курську і потім відіграли вирішальну ролю при наступі на Харків".[19] До складу Курської групи під командою В. Антонова-Овсієнка також входили два полки Всеросійської Надзвичайної Комісії, два продовольчі полки 8-ї армії, інтернаціональні частини з угорців та інших національностей і 4-й Кавказький продовольчий полк.[20]

Важко встановити загальне число війська, що готувалося до наступу на Україну, бо радянські джерела намагались не подавати реальні числа, а натомість перебільшували кількість свого