Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

них, що мала вплив на повстання, стосується революції в Німеччині і повалення Кайзера Вільгельма 9 листопада 1918 року. Два дні пізніше, 11 листопада, Німеччина заключила перемир'я з союзними державами і тим самим поставила свої збройні сили на Україні у незавидне становище. І так вже перебуваючи в різному стані розкладу, німецький солдат тепер мав тільки одну мету — якнайшвидше повернутися додому. Тому не можна дивуватися, що німецькі гарнізони в різних районах України були готові проголосити свій нейтралітет в назріваючому конфлікті між повстанцями і владою Гетьмана взамін за вільний переїзд до Німеччини. Одначе, як зазначає колишній член Директорії Опанас Андрієвський, не всі німці думали такими категоріями. "Коли настала німецька катастрофа, представники німецьких дивізій звернулися до голови Директорії УНР з пропозицією, що вони хочуть зостатись на Україні, будуть боронити її від ворогів, а Директорія прийме їх на службу й дасть їм земельні наділи. Цієї пропозиції Директорія навіть не розглядала, вважала за фантастичну і непотрібну. Натомість запобігала ласки та визнання у переможної Антанти".[6 *] Отже Скоропадський втратив ту силу, з якою організатори повстання до того часу були змушені рахуватися. Хоч Грамоту видано 14 листопада, але Директорію, "тимчасову верховну владу революційного часу" Української Народної Республіки обрано днем раніше, тобто 13 листопада.[6а *]

Того ж дня сталася ще одна подія, яка хоч і не набула великого розголосу серед українських політичних кіл, все ж таки мала важливий вплив на дальший розвиток подій на Україні. 13 листопада Ленін вирішив однобічно анулювати Брестський договір, і тим самим розв'язати собі руки щодо дальших планів супроти України. З виведенням німецького війська з України і з розпорошенням незначних українських військ по країні, утворилася сприятлива нагода, на яку чекали більшовики.

Так, наприклад, в Харкові після повідомлення про революцію в Німеччині "відбулося спільне засідання губернського комітету і губернського революційного комітету з членами Виконавчого Бюро ЦК КП(б)У, на якому взято курс на повстання. Для кращого керівництва підготовкою до повстання було рішено в найближчий час зміцнити ревком, якому доручалось також завдання формувати бойові відділи, їхнє озброєння і заходи розкласти німецькі і гетьманські частини"[6б] Коли взяти до уваги незначну кількість українських сил і їх дислокацію, то можна зробити висновок, що тільки політична наївність українських правлячих кіл могла вселити задоволення від передбаченого повстання. При цьому варто згадати, що від 1 листопада 1918 року, з проголошенням Української Народної Республіки в Східній Галичині розпочалися бої між українцями й поляками, і тим самим відкрився перший протиукраїнський фронт. Також можна було припускати, що незабаром відкриється другий фронт, тим разом на півдні між українцями й "білими" росіянами, яким допомагала Антанта, особливо Великобританія. Що ж до дислокації українських сил, то напередодні протигетьманського повстання Січові Стрільці стояли в Білій Церкві.

Під час влади Павла Скоропадського Запорозький Корпус був переформований в Окрему Запорозьку дивізію. Вона стояла в районі Старобільська, на демаркаційній лінії. З дивізії виділили 2-й Запорозький полк під командою полковника Болбочана і перевели його на територію Чернігівщини, в район Михайлівських хуторів.[6в *] На Чернігівщині також стояв Чорноморський кіш, яким командував полковник Пелещук. Корпус Залізничної охорони під командою генерала Осецького був розкиданий по різних важливих містах країни. Ще одна більша формація, Сіра дивізія перебувала на Правобережжі. Вже під час повстання були сформовані ще інші частини, однак, як скоро виявилося, вони не принесли великої користі, Згадати хоча б Першу Дніпровську дивізію, що складалася з 4-х кінних полків з артилерією. Вона була створена соціалістами і під їх впливом вже в кінці грудня частково розклалася, частково розформувалася в партизанські групи, які співпрацювали з ворогом.[*]

На початку січня також перестала існувати Чорноморська Дивізія, що складалася з двох полків, і