Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Наступного дня після проголошення Грамоти, новосформована Директорія за підписом В. Винниченка видала свою відозву із закликом до загального повстання. 16 листопада з Білої Церкви виступили Січові Стрільці і з того розпочалося "формальне" повстання. Майже через місяць, 14 грудня, Січові Стрільці вступили до Києва, але щойно 24 грудня уряд УНР формально перебрав владу в столиці країни. Директорія прибула до столиці 19 грудня і її офіційно привітав Микита Шаповал. виконуючий обов'язки голови Українського Національного Союзу. У своїй промові він також віддав належне заслугам полковника Болбочана, як одного з "організаторів війська".[7а]
Реакцію більшовиків на зміну влади в Києві характеризує звіт В. Антонова-Овсієнка від 23 січня 1919 року, який, серед іншого, писав: "Правдивими панами ситуації в Києві є не Директорія, а такі виразні реакціонера, як Балбачан і Коновалець, що спираються на — Січовиків, явних громил, і других галичан, які загострили свої національні почування в боротьбі проти польського молодого, агресивного "демократичного" імперіялізму… "[7б] Здавалося б, що українська державність продовжувала своє існування, тільки змінився її устрій. Дійсність була інакша, бо майже з перших днів існування Директорія почала втрачати свою територію: 29 січня розпочалася евакуація уряду з Києва, а вже 4 лютого столицю України зайняли більшовицькі частини.
Про причини такого розвитку подій писалося багато і ця тема не входить в обсяг цієї праці. Тут варто згадати тільки ті моменти, що мали посередній чи безпосередній зв'язок з полковником Петром Болбочаном. З приходом до влади Директорії, Запорожці мали завдання утримати і боронити східні кордони України, а полковник П. Болбочан був призначений головнокомандувачем Лівобережжя. Навіть в нормальних умовах відновлення влади і правопорядку не було б легким завданням. Новий уряд не мав готового адміністративного апарату, який міг би переобрати і закріпити владу у більших і менших населених центрах. Такий стан вимагав від "старшин не тільки воєнного знання, але і творчо-організаційного хисту, знання місцевих, господарських і політичних відносин, вміння негайно налагоджувати дії місцевої адміністрації та координації її праці з працею бойових частин армії та запілля"[7в *]. Нова влада також не мала достатньо збройної сили, щоб відразу і рішуче навести порядок в провінції, де діяли повстанські загони різних політичних переконань, і підпорядкувати їх штабові армії. Для наведення порядку і встановлення адміністративного апарату треба було викликати і так незначні регулярні частини і, у випадку полковника П. Болбочана, послаблювати оборону північно-східного кордону країни. Саме відсутність і неспроможність встановити свою владу в провінції і підпорядкувати собі ватаги повстанців, які допомагали валити владу Скоропадського, були однією з тих причин, що поставили уряд УНР в стан облоги, а країну призвели до хаосу. Доктор Борис Матюшенко, колишній начальник департаменту в міністерстві здоров'я під час Української Держави, прихильник республіканської влади, міністр здоров'я в першому уряді УНР, розповідав, що "в повстанчім війську виступають чисто більшовицькі способи боротьби, що брак там карности…"[8] Інші партизанські відділи розбігалися, забравши з собою "зброю та військове майно".[8а]
Крім повстанців-селян, що йшли просто за наживою, були також ватаги під керівництвом більшовиків, які відверто виступали проти встановлення української влади.
"Скоро після повстання проти гетьманщини, восени 1918 p., — пише один із свідків подій, — на м. Лятичів зробила наліт ватага більшовиків, збиранина злочинного елементу з сусідніх містечок, всякого роду шумовиння, яких зорганізував і очолив Лайнер-Деревенський, з його наказу стали арештовувати в Лятичеві різних колишніх урядовців за царських часів і гетьманщини, а спеціяльно пов'язаних з гетьманською вартою, а часом цілком невинних людей після донесення злодіїв, випущених з криміналу. Хоч у Лятичеві вже була українська комендатура і комендантська сотня, але після наказу коменданта сот, Щерблюка, який мав соціалістичне переконання, до ватаги Лайнера поставилися нейтрально…"[9 *]
"Одної ночі Прилуки несподівано зайняли більшовики, — пише інший учасник подій, — виарештуеали всіх наших старшин та козаків і замкнули у в'язниці. Аж перед самим Різдвом визволив нас український курінь, відбивши місто від більшовиків".[10]
Отож не без підстави пише Михайло Середа, що "то був час складної для населення політичної ситуації: траплялися випадки, що напротязі одного дня село вислуховувало і добровольчих, і більшовицьких, і наших агітаторів, і, нарешті, тратило голову — хто бреше, а хто каже правду. Неймовірно тяжка боротьба була з місцевими більшовиками, яких обличчя неможливо було розпізнати. Прикриваючись
