Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Одна з головних частин українського сільського господарства — це заготовлення запасів сіна на зиму. Це заготовання, чи косовиця, починається після засіву поля звичайно десь у половині червня, але, в залежності від географічних умов, воно запізнюється або прискорюється. Характер самої косовиці також неоднаковий в ріжних місцевостях На півночі Волині та на Чериигівщині сінокоси знаходяться на Лісових полянах та головним чином на заливних луках, а в инших місцевостях України вони лежать майже виключно на степах По течії Десни, по обох її боках, на заливних луках повно численних повіток, стоять вони на вищих місцях, що їх не заливає водою. Під час косовнш до цих повіток перекочовує мало не ціле населення з сед; іде енергійна праця, і за кілька день луки вкриваються копицями сіна, що не встигло ще висохнути під яскравим промінням сонця. Потім ш копиці починають волочити, цебто збирати до тих місць, де сіно буде складене в стоги, чи ло повіток. Хазяї, що мають невеликі шматки сінокосу, вантажать сіно з копиць на вози та й везуть до села. На Західній Україні, а особливо в Галичині, сіно складають в обороги, цебто великі стоги з рухомою стріхою (табл. VII). На степах косовиця починається раніше та переводиться трохи инакше. На степ виходять самі тільки косарі, лагодять там собі обсяжний курінь з кабицею (грубкою надворі), бо косарям треба доброї страви,— це розуміють усі, з цим годяться навіть наймачі. Через деякий час з села прибувають підлітки та дівчата з граблями та пилами громадити сіно, і тоді робота йде повним ходом до кінця. Оригінальну Й незвичайно гарну картину дає в степу попід стіною високої трави довгий шерег струнких, дужих косарів з їх плавкими та ритмічними рухами... Такий самий гарний і своєрідний концерт кіс. коли, перейшовши ручку, косарі спиняються та клепають їх дерев’яними мантачками. Головне знаряддя косаря — коса, на Україні, н залежності від кліматичних, а почасти й антропологічних умов, дуже відзначається від коси сусідніх народів, як своью величиною, так і довжиною кісся, цебто держална. При відповідно високому зрості косарів та при гущині високої трави косити ітриходиться неспішними, дуже широкими махами, що під силу тільки високим та міцним українцям, які вважалися найкращими косарями в Росії, Майже щороку, під час косовиці, на Херсон* щину, Катерннославшину та на Кубань їдуть цілі ватаги косарів з Полтавщини та Київщини, і день їхньої праці, при сприятливих умовах, оплачується порівнюючи дуже дорого. Праця косаря, безперечно, одна з найтяжчих селянських праць. Вона вимагає не іількн значної фізичної сили, але й вели кої витривалості! та уваги, бо при найменшій необережності косар ризикує або поранити попереднього товариша, або самому дістати косою по ногах. Тому вираз; «він уже косар» — про молодого парубка — означає визнаного иже справжнього робітника. Жнуть на Україні серпами, шо їх форма значно кругліша, ніж у сусідніх країнах; щодо давніх часів, то, як показують зна-ходки в розкопках, серпи мали тоді вигляд півкола, а скорше півеліпса, наділеного по довгій вісі. Крім вівса, проса, гороху тощо, справжні хлібови-ни. як пшеницю, жито, ячмінь, завше жнуть, а капи й косять, то тільки у випадку великого неврожаю. Тоді ці хлібовини, так само як овес та гречку, косять, прив’язуючи до коси так звані грабки, рід грабель, що їх довгі зубці ступнево зменшуються в довжині (табл. VId). Зжаті чи скошені стебла збирають у споли та перев'язують перевеслом, цебто джгутом з стеблин тої самої рослини, що її жнуть. Снопи потім складають у полукопки та копиці, а потім, якщо їх tie молотять тут-таки на полі молотарками, ик це тепер все більше поширюється, то звозить до клунь, де вони й лежать до обмолоту. Взагалі, клімат України цілком дозволяє молотити без попередньою сушення снопів в осєтях, що їх, з винятком північних частин Волині та Черни-Иящини, иа Україні зовсім немає, а як свідчить Шафонський, не було навіть і « таких повітах, як Ніжинський. Щодо вказаних північних місцевостей, то там осеть грає досить важливу ролю а господарстві. Осеть будують чи в самій клуні всередині, чи окремо від неї, але н у цьому останньому випадку неодмінно під дахом; складається осеть з підземної грубки та з поставленого над нею зовнішнього зрубу для складання снопів. В цьому зрубі є також вікно, нудою й подають снопи.
Молотять на Україні звичайно ціпами на гладко вичищеному та міцно утрамбованому току. ИншІ способи молотіння зустрічаємо тільки ця крайньому півдні України, де вони були запозичені в сусідніх народів. Це гак званий гарман, цебто той самий тік, тільки більший; на гармані розкладають снопи та ганяють по них коней, шо вимолочують зерно копитами, або тягнуть по них також кіньми котик, цебто кам’яний циліндр З глибокими вздовжними холоднамн В Бессарабії вживають так звані дикани, цебто болгарське, чи, краще сказати, за г а лыі «Середземно морське (tribulum у старих римлян) знаряддя, що складається з загнутої догори на передньому кінці дошки,— щось подібне до дна саней; до нижнього боку цієї дошки вбивають кремлеві уламки. На нижній Кубані молотять цим самим знаряддям, що його звуть
Косар. Літографія Білоусовіі. 1843.
там м'ялкою і де в ньому замісць шматочків кременю повбивані невеликі шматочки заліза, іцо дроблять та м'ягчать солому для скотини. Дехто з хазяїв для годування скотини, особливо овець, молотить снопи в околот, цебто не розв'язуючи їх; тоді певна кількість зерна зостається в них та йде на споживу вівцям, замісць того, щоб давати їм зерно окремо. Прочищене від полови, старанно перевіяне та трохи просушене на сонці зерно зсипають потім до сипників у коморі, чи, як вона зветься на Правобережжі, в шпіхлірі. Подекуди утримується ще й первісний спосіб переховування зерна в ямах, цебто в своєрідних льохах, більш-менш у формі груші, що викопані в землі, старанно обмащені глиною та чисто оббиті березовою корою. Такі ями з щільно приладженою лядою, охороненою ще до того від дощу невеличким у два схили дашком, можна ще й тепер побачити в багатьох глухих селах середньої частини Чернигівщини, по обох боках Десни, а не так уже давно, як каже Шафонськин, вони існували значно далі на південь
