Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

Вся ця система, дуже проста сама по собі, відзначається разом Із тим значною рухомістю: гачки ввесь час хитаються від хвилювання води і тому саме й стають великою небезпекою для риби, що хоче зайти до річки кидати икру. Перебираючись через ряди гачків, що висять зверху Й знизу, риба неминуче зачепиться за один з них; вона змагає вирватись, б'ється і, явна річ, попадає ще на кілька гачків, що рвуть її тіло, доки вона не втратить сили або не під’їде рибалка і не доб’є її чокушею — своєрідним молотком Своїм розпо-логом кармаки нагадують ннший. ще примітивніший спосіб рибальства, а саме нерухоме перегородження річок. На Україні нам довелося спостерігати цей спосіб у найпрнмітнвнішому вигляді на західньому схилі Карпат в Угорщині, в селі Кушниці... Невеличка, надзвичайно мілка літом гірська річечка була перегороджена двома стінками з назбираних тут-таки з дна дрібних камінців та глини; стінки ці сходились під кутом, залишаючи дуже вузеньку протоку для води, а протока загороджена була невеликим ятіром з лози. Таку саму загороду, але з ліски чи з двох лісок, що їх проміжжя набите глиною, роблять і на мілководних болотяних річках Полтавщини, наприклад на Удаї. Звичайно, такі суцільні перегородження річок, що зустрі* чаються у багатьох напівдиких народів, наприклад у північноамериканських індійців, можливе тільки на дуже вузьких та невисоких водах. В басейнах великих річок воно вживається тільки на мілких припливах, де перегорожу звуть ізом, а також на єриках, цебто штучних малих протоках, що сполучають бсиюти з річкою чи з озером. На вусті їх ставлять ятір чи котець, в залежності від глибини води та сили течії, а на єриках будують ціле спорудження, що звуть гардом, Ерик уже є в невеличкому вигляді справжній рибальський завод. Коло нього звичайно ставлять хату чи принаймні добрий курінь — кирган або помешкання дія переховування снастей, посуду, наловленої риби; там е також одна чи кілька колиб для робітників, а за лихої погоди там чистять та солять рибу. На самому вусті єрика, поперек його будують високу перегорожу з міцних палів, що скріплені лозою так, щоб через неї могла протікати вода та ніяк не могла пропливати доросла риба. Далі, досить близько від першої перегорожі роблять з доброго очерету чи лози ще одну досить міцну перегорожу, що звуть глухою лісою, яка значно підвищена над рівнем води. Потім, на иівтора-два метри від другої перегоро-жі ставлять ше одну ляп/, чи лісу, але вже врівень з водою. Простір між двома останніми перегорожами звуть вискочкою. Нарешті, на початку єрика, де він виходить з болота, ставлять ще пару або дві пари ліс, що сходяться під кутом; ліса ця має вузьке горло; проти нього з внутрішнього боку вбивають кілок. Риба з плавні чи з болота заходить до горла першої ліси, потім до другої, а потім, діставшись до низької перегорожі, скаче через неї та попадає до вискочки, звідки її й вибирають підсакою. Спеціялістами будування таких гардів на дунайських гирлах вважаються виключно руснаки. цебто українці, і хто б не був хазяїном єрика, то за гараджія — завше українець.

До ізів та єриків близькі своїм основним принципом котці, чи коти (табл.

Via), але ними не перегороджують цілої річки чи протоки, а ставлять їх на водному просторі, на так званому ході рибн. Котиі роблять також з ліс, очеретяних або з тонких дерев'яних патичків; ліси ці поставлені так, щоб утворити пастку для риби. Найчастіше одна ліса ставиться вздовж рибного ходу; наприкінці цієї ліси двома півколами ставиться друга велика ліса таким способом, щоб по обох боках першої ліси зоставались вузькі щілини, які прикривають зсередини палею та звуть їх устенками Зайшовши до цієї другої ліси, риба може з неї вийти через один тільки одчинений для неї отвір, що веде до другої округлої ліси, а ця творить уже безвихідний простір, звідки рибу вичерпують, як із рибного садка. Форми таких котців бувають дуже складні та ріжноманітні, в залежності від тої чи иншої місцевости та від розпологу рибних ходів. Нарешті, ще один спосіб перегородження водного простору, але вже з мстою оточити його частину,- це сіті; про них ми тут не будемо говорити, бо вони коли в чому й оригінальні на Україні, то хіба тільки в певних деталях. Бредні, неводи, волокуші, митуни тощо (табл. V16) ріжняться між собою головним чином тільки розміром, що пристосований до рибальства в малих чи великих річках, у лиманах і, нарешті, в морі. Одміни сітей у формі ятерів, жаків тощо також загальновідомі і більш менш скрізь однакові.

Цілком окремо треба зазначити надзвичайно оригінальне пристосованця для ловіння виключно кефалі, що вживається на лиманах Озовського моря. Це так звана чеканка, або доріжка. Це є щось подібне до довгого мату з куги чи оситняку, біля 15—20 метрів завдовжки та біли 3 метрів завширшки; довгі краї заломлені догори та досередини, творячи наче невеликі облавки. Вживання цієї доріжки засноване на тому, шо кефаль боїться кожного темного предмету, навіть тіні в воді, та завше змагається Його переплигнути. Для ловіння цієї риби доріжку за тихої ясної, але не місячної ночі просто розстелюють на поверхні води, і кефаль, пливучи зграєю, починає одна по одній плигати та викидатись на доріжку, де й зостається, бо сплигнути назад до води не пускають і і загнуті краї чеканки. Цей спосіб так вражає своєю оригінальністю, що, не бачивши його на очі, тяжко собі його уявити

Взагалі рибальство на Україні давно вже стало капіталістичним промислом і для маси населення є хіба що иноді підсобною працею, за винятком дуже нечисленних робітників, шо остаточно закинули хліборобство. Щодо техніки, то українське рибальство скорше йде на регрес, ніж до прогресу, але це явище помітне скрізь. Як і мисливство, рибальство втратило своє колишнє видатне значіння, і коли воно може числити на майбутність, то тільки в формі штучного рибоводегва та правильного зужиткування морських рибних багацтв.

3. Скотарство 1

Як це вже вище зазначено, здомашнілі тварини з'явились на території сучасної України на початках неолітичної доби, разом з новим населенням, що було, мабуть найповніше, азійського походження. Оскільки можна гадати, основуючись на знайдених кістках, кількість пород здомашнілих тварин дуже мало збільшилась з того часу; кицька, гиндик, цесарка, а за останні часи — нові закордонні породи худоби, свиней та птиці. Поминаючи, однак.

' Ариетоп, ор сіт , Апучшіг Д Н Кь дрг*ігьйшей неторіи домашннхь жмвотных-ь вт> Россіи (Тр VI Арх С. вь ОдрссѴ); Иэслѣдоваиіе совремсниаго состоянія скотовидстпа въ Россіи. Москва. 1884—1885.