Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Значно складніші та цікавіші ріжні способи полювання на дрохв та на стрепетів, які ще трапляються зрідка у південних степах. Всі ці способи полягають більш-менш в непомітному підході чн під’їзді до птиці, що пасеться; робиться це за допомогою грубого, але досить удатного приладу, що ним наподоблюються рухи коня, як він пасеться; або инакше,— роблячи круг птиці широкі кола, що ввесь час звужуються; а то ще під’їжджають до птиці по лінії зигзагу. Але ці складні та тяжкі способи полювання зникають вже разом із зниканням степових птиць та самих степів.
2. Рибальство 14
Зважаючи на те, що в наших палеолітичних стоянках знаходимо тонкі, старанно оброблені знаряддя, які й досі ще вживаються деякими примітивними народами замісць гачків на вудках, можна гадати, що й палеолітична людина на Україні практикувала вже рибальство не тільки руками, але й за допомогою певних знарядь. В неолітичних стоянках трапляються вже справжні рибальські гачки, вирізані з кости, та підважки з випаленої глини до сітей, а це свідчить уже про дуже розвинене рибальство. В залізний період рибальство, як видно з численних знаходок, було вже значно розвинене, а на початках історичних часів рибні ловища ставали вже монополією князів, а особливо манастнрів Тоді вже ловили не тільки «удицею*, але — «мережами», «бредниками» та неводами. Трохи пізніше «галицькі рибалки» вирушали вже в далеку иодоріж, шоб ловити рнбу на нижньому Дунаєві, де Й «пакостяше» їм князь Іван Р«>- »авич. Про рибальство за литовських часів відомостей у нас немає, але в часи Запорожжя рибальство, разом із полюванням, стає підвалиною економічного життя Січі. Рибні ловища, що оточували Кіш, щороку розподілялись між курінями, і запорожці звичайно шле літо перебували у плавнях. Так само рибальство було головним їхнім промислом і після відходу їх на вустя Дунаю після зруйнування Січі. Мабуть, тепер уже не підлягає сумніву, що запорожці разом із своїм політичним ладом занесли і свої рибальські навики і на Дін, де, як відомо, рибальство розвинулось до значних розмірів і звідки воно було вже донськими козаками занесене на Волгу та на Каспій, а потім і на Сибір.
Me дивлячись, однак, на такий широкий розвиток рибальства на Україні, на наших річках ще й тепер можна бачити рибальські сценки, що живо нагадують коли вже не якусь Нову Каледонію, то принаймні новгородців XIV століття, які «риби руками імаша у брега». Авторові цих рядків довело ся самому спостерігати на березі історичиої Стугни, недалеко від Київа, кількох хлопців, що ловили рибу просто руками; тут-таки на місці прокусува-ли головки у спійманих рибок та нанизували свою здобич на зігнуті в кільце прутики лози, що висіли у них на шиях. На півночі Ковельського повіту на Волині після спаду весняної води в мілких річках населення також виймає руками з мулу в'юнів та линів. В селі Жолвннці, біля Черннгова. таким самим способом ловлять ще окунів, просто з берега. В узеньких річечках та ровах часто можна бачити дітей, а то й дорослих, що ловлять дрібну рибу звичайними кошиками, з якими в містечках люде ходять на базар. Частіше, однак, кошик заміняють хваткою чи підсакою, маленькою конічною сіткою на довгому держалні. На Десні та на Сеймі можна бачити такі самі хватки, тільки дуже великі, що їх просто тягнуть по дні. Прогресивнішою одміною є ловіння риби, звичайно, тільки досить великої, за допомогою ості чи сандо-лі. Остю найпростішого виробу місцевих ковалів б’ють пстрцгів українські горці, гуцули та бойки на гірських карпатських річках — Пруті, Черемоші, Сяні тощо. На Великій Україні цим самим знаряддям, вже більше удосконаленим, ловлять сомів, а иноді також великих коропів та иншу рнбу, користуючись при цьому способі ловіння риби жаровнею на носі човна та ловлячи вночі. А на берегах Чорного моря, на побережжю острова Тендри та в Ягор-лнцькій затоці сандолями б'ють червону рибу — білугу та осетрів. Тут тризуб сандолі легко відстає від держална і прив’язаний до нього довгим шнуром; це дозволяє,— коли не можна одразу на поверхню витягти тяжку ранену рибу,- пустити її «погуляти», цебто ослабнути від кровопуску, після чого вже не тяжко підтягнути її до човна. Такий сандоль вже наближається до типу гарпуна, вживання якого, оскільки ми знаємо, цілком невідоме на Україні. Особливу відміну ловіння риби колючими знаряддями дає вживання тачкових снастей: вудок, переметів, кармаків. Про вудки, явна річ, нема що говорити, бо вони на Україні не відзначаються ніякою оригінальністю. Переметами звуть довгі мотузи, перекинуті через річку, з прив'язаними до них на малеиьких мотузочках гострими гачками. Иноді, особливо на малих річках, на ці гаки нанизують поживу, а часом, ловлячи велику рибу, дають їй волю самій наштовхуватись на вістря гачків. Цей останній спосіб, що найбільше нищить рнбу, давно вже заборонений законом, але все-таки ще недавно його вживали та, мабуть, у трохи меншому обсягу вживають і тепер на цілому Озоисько-Чорноморськиму побережжі, від Кубані до дельти Дунаю включно, У формі так званих кармаків, цебто сполучених кількох переметів, що їх розставляють на помор’ю чи на вустях річок. Звичайно річки, спливаючись з морем, утворюють на місцях спливу мілини — майбутні дельти. На цих мілинах за допомогою особливого приладу забивають у дно палі, а до них прив’язують тонкі мотузки, що лежать нарівні з водою, бо підтримуються поплавками у вертикальному положенні. До мотузків у горизонтальному напрямі прикріплюють два мотузки, що з них верхній лежить нарівні з водою, а нижній — на половині глибини. До цих мотузків у свою чергу нав'язують на тонких, але дуже міцних шнурках гострі гачки на кожному переметі по 60 штук Кілька таких переметів і становлять кармак
