Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

факт розстрілу отамана Болбочана розкриває найстрашнішу язву нашого національного організму, яка починає ятрити все більш на тлі знов таки класової політичної і партійної нетерпимости Уряду — язву національного розкладу і рецедиву споконвічної нашої національної дезерції. Вячеслав Липинський, бувший посол У, Д. і УНР у Відні". З архіву сот. Степана Цапа, який посилається на "Українське Слово", ч. 46, Берлін, 1 липня 1921.

Також дивись: Життєпис Липинського. — "Український Літопис", АуґсбурГ, 1954. ч. 2, ст. 73.

** В листі від 2 грудня 1919 до українського посла в Римі Дмитра Антоновича він писав: "З політикою сучасного уряду, і внутрішньою й закордонною, настільки не погоджуюся, що не міг я далі нести навіть тієї частини відповідальности, яка на мене, як лишень на виконавця волі того уряду, спадала. Безпричинний розстріл отамана Болбочана, одного з найкращих наших офіцерів, і безпідставне обвинувачення партії, до якої я належу (хліборобів демократів) у протидержавному заговорі, а тим самим відтручання більшости поміркованих, єдино державних елементів: безпринципне і позбавлене логіки кокетування з Польщею і тим скріплювання нашого москвофільства — це ті факти, які мусять сучасну урядову політику довести до краху…"

Євген Онацький. По похилій площі.— Видавництво "Дніпрова Хвиля", Мюнхен. 1964, т. 1, ст. 121. 16. Лев Шанковський. Постскриптум до одного листа. — "Визвольний Шлях", Лондон, 1968, ч. 9. ст. 1127.

(обратно) 559

2. Михайло Шарик. Діти війни, — Вінніпег, 1956, частина 3, ст. 47.

(обратно) 560

2а. Петро Дяченко. Чорні Запорожці. У 50-річчя Зимового Походу Армії УНР, — Нью-Йорк, 1973, ст. 183.

(обратно) 561

2б. О. М. Андрієвський, цитована праця.

(обратно) 562

3. Олександр Вишнівський. Повстанський рух і отаманія. — Детройт, 1973, ст. 51.

(обратно) 563

4. Там же.

(обратно) 564

5. Там же, ст. 51–52.

(обратно) 565

6. Там же, ст. 52.

(обратно) 566

7. Там же, ст. 52–53.

(обратно) 567

8. Там же, ст. 53.

(обратно) 568

* О. Вишнівський зазначає, що згадані дивізії, Таращанська й Богунівська, були поповнені росіянами, які своєю кількістю значно переважали українців. Цитована праця, ст. 54.

(обратно) 569

** Твердження Волоха про арешт С. Петлюри було вигадкою Волоха. Олександр Вишнівський, цитована праця, ст. 54.

(обратно) 570

9. Там же, ст. 53–55.

* Рукопис спогадів полк. С. Лазуренка під заголовком "Як то було в Затківцях" зберігається в родині покійного. О. Вишнівський, цитована праця, ст. 55.

(обратно) 571

10. Там же, ст. 56.

* На очевидну вигадку Волоха вказує О. Вишнівський: українське військо залишило Київ 5 лютого, а згадана "нарада" відбулася в березні.

(обратно) 572

11. Там же, ст. 56.

(обратно) 573

12. Спогади полк. Івана Дубового. — 3 архіву полк. Петра Содоля-Зілинського.

(обратно) 574

13. Олександр Вишневський, цитована праця, ст. 57.

(обратно) 575

14. Там же.

(обратно) 576

15. Спогади полк. Івана Дубового, цитована праця.

(обратно) 577

16. Олександр Вишнівський, цитована праця, ст. 60. * Назва полку походила від назви села Верблюжка. Селяни села сформували ядро повстанських відділів от. Григор'єва, які згодом перейшли на радянську платформу. Дивись: І. М. Супруненко. Боротьба трудящих України проти Денікінщини. — Київ, 1979, ст. 181.

(обратно) 578

17. Олександр Вишнівський, цитована праця, ст. 60.

(обратно) 579

18. Спогади полк. Івана Дубового, цитована праця.

(обратно) 580

19. Олександр Вишнівський, цитована праця, ст. 61.

(обратно) 581

20. Там же.

(обратно) 582

* 3 спогадів інших учасників тих подій виходить, що н^ всі частини Запорожців здавали свою зброю. Полк. Степан Самійленко пише, що під час переходу кордону "зброї не здавали, лише склали до вагонів, що були при нашому потязі, і з ними переїздили Бесарабію." Степан Самійленко. Доле!