Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

** У замітці до цитованої праці Г. Макаренка сот. С. Цап пише, що редакторові "Червоної Калини" довелося "літом у 1920 р. побувати в Балині. Він шукав за могилою Болбочана і випадково довідався, де вона. Біля будки залізничної на оболоні був ледве знак, що там когось закопано. Стояв похилий хрестик з дощини, на якій була бляшка з видрукованим числом".

*** Доречно згадати, що команда Корпусу Січових Стрільців мала деякі підстави прихильно ставитися до полк. Болбочана. Після приходу до влади гетьмана Павла Скоропадського Січові Стрільці відмовилися залишитися на службі Української Держави. Вони також відкинули прохання делегації ЗУНР повернутися до Галичини і допомагати у війні з поляками. Хоч Січові Стрільці склали зброю, їх командування продовжувало вести переговори з урядом Української Держави з двох важливих причин. Перша полягала в тому, що командування хотіло зберегти цю частину як бойову одиницю на майбутнє. Друга причина стосувалася самого статусу Січових Стрільців. Як колишніх своїх підданих, австро-угорська влада хотіла притягнути їх до відповідальності "за порушення присяги, зложеної ними як вояками, що входили в склад австро-угорської армії". Вступ тих колишніх військовополонених до новоствореної формації під час Центральної Ради вважався дезертирством і в їх справі велося слідство "не тільки австро-угорським військовим командуванням в Україні, але й також самим міністерством оборони у Відні". З того приводу деякі Січові Стрільці почали шукати притулку серед військових частин Української Держави, і в цій справі велися переговори з Гетьманом. Такий притулок вони знайшли в 2-му Запорозькому полку, що в той час стояв на Чернігівщині. Спочатку полк. Болбочан "формував з них сотню, а згодом і курінь 5-ий позаштатом. Весь той час він їх ганяв на Чернігівщині день і ніч на теоретичне й практичне навчання І то по нашому!.. Навчання, муштра, вправи, завдання далися їм взнаки до смерти, але полк. Болбочан таки зробив з них вояків. Підготовляв кадри. Після закінчення вишколу і перевишколу в одному з наступних боїв на пограниччі з регулярними московськими частинами, більшовики облили їх кров'ю. Тоді Болбочан призначив їм курінним сотника Р. Сушка. Там були старшинами хор Чайківський, Загаєвич, Мельник Федір. Стефанів, Борис Андрух та ін…" Коли ж уряд Української Держави позитивно розв'язав справу колишніх австро-угорських полонених з Віднем, тоді Гетьман дав дозвіл формувати Окремий Загін Січових Стрільців у Білій Церкві, що було затверджено 23 серпня 1918 року наказом міністра військових справ ГІ! 440. Полковник Євген Коновалець. Причинки до історії Української Революції,— Прага, накладом Проводу Українських Націоналістів, 1928, ст. 8–9. Іллія Лобур. Тільки власні сили. — "Українське Козацтво". Чікаґо, 1975, ч. 4, ст. 9 і там подане джерело.

Петро Солуха. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського. — Накладом автора, 1973, ст. 230.

Роман Млиновецький. історія українського народу. — "Українське Наукове Видавництво", Мюнхен, видання друге, доповнене, 1953, ст. 470. Д. Донцов. Рік 1918. Київ. — Накладом видавництва "Гомін України", Торонто, 1954, ст. 45.

Лист сот. Івана Барила до ген. Омеляновича — Павленка. — "Батьківщина", ч. 8. 1 травня 1971.

Максиміліян Плечко. Організація збройних сил Української Гетьманської Держави 1918 року. — "Нація в Поході", Берлін. 1941, ч. 7–8. ст. 24. Листи Д. Дорошенка до В. Липинського з часу від 6.VII. до 7.IX.1918 р. — "Український Історик", Нью-Йорк — Мюнхен, 1968, ч. 1–4, ст. 150.

1. О. М. Андрієвський. Лист до редакції.— "Ранок", Дербі, ч. 6, 29 травня, 1954.

1а. Життєпис Липинського. — "Український Літопис", Авґсбурґ, 1954, ч. 2, ст. 73.

* "…Факт розстрілу отамана Болбочана, — писав В. Липинський. — котрий для мене став безпосередньо причиною моєї демісії — ще тільки вище видніше полум'я того процесу самоспалення, в якому згорає наша хата. Розстріл отамана Болбочана — це не дрібний епізод, як доводиться від декого чути. Не дрібний тому, що при нашім страшнім убожестві на людей, кожна свідома, чесна одиниця на вагу золота важиться в нашім національнім бюджеті. Не дрібний тому, що Болбочан був одним з найвидатніших представників тих українців, котрі хоч пристали до національної роботи допіру в часах революції, але пристали щиро і всією душею. Він був одним із тих чесних, свого імени достойних офіцерів, котрі, вступивши до Української Армії і прилучившись до свідомого українства, творили оружну міць і підставу нашої Держави.

I цього лицаря, що борячись з ворогом, пройшов всю Україну і що з неї не втік до самої послідньої хвилини, благаючи цілими місяцями від уряду тільки одного — суду над собою, який би дав йому змогу доказати свою невинність і вернутися на фронт до своїх улюблених полків, цього одного з тих рідких дійсних українських патріотів розстріляли… За що? "За намір перевороту, організованого самостійниками та хліборобами-демократами" — прочитав я. очам своїм не вірячи, в урядовім "Огляді стратегічного і політичного становища на Україні" від 26 червня с. р. Але ж тоді чому розстріляли тільки Болбочана, чому до суду не притягнуті всі самостійники, всі хлібороби-демократи, чому після того Ви, Вельмишановний Пане Міністре, мене, як Вам відомо, члена Головної Управи Хліборобсько-Демократичної Партії, запрошуєте від імені уряду прибути для участи в розв'язанню важливих державних питань?

Зразу ж підкреслюю, що ні на хвилину не допускаю тут підступу чи провокації, і тому вважаю себе вправі, шануючи нашу державу, шануючи її уряд, шануючи врешті честь нації і честь свою, відповісти на адресоване до мене запрошення уряду так:

Призначте ревізію процесу отамана Болбочана; реабілітуйте його добре, чесне ім'я: реабілітуйте не тільки на словах, але й на ділі добру славу тих партій і груп українських, котрих Ви обвинувачуєте в зраді, припиніть безглуздий партійний терор і забезпечте фактично примітивну політичну волю для всіх горожан України від правих гетьманців до лівих с, — д. включно — тоді тільки появиться спільний ґрунт для співробітництва всіх чесних людей України, тоді врешті буде знайдений може той міжкласовий компроміс та середня, національна державна творча лінія, без котрої оце вже два роки б'ємося ми як риба об лід, кров'ю і руїною значучи свій шлях до визволення.

А поки що