Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

Держави, служив справі аж до "останніх можливостей". Лев Шанковський. Постскриптум до одного листа. — "Визвольний Шлях", Лондон, 1968, ч. 9, ст. 1134.

З того можна зробити висновок, що Мартос, вдаючись до партійної демагогії, свідомо перекручує факти і тим самим надає своїй праці сумнівної вартості. Також можна відкинути твердження про "бурхливе й страшне" засідання, бо про нього не згадують інші учасники подій. Як відомо з твердження полк. І. Дубового, Запорожці самі вирішили виїхати на фронт. Отже небезпідставно пише Р. Млиновецький, що соціалісти скористалися з відсутності Запорожців, щоб арештувати полк. Болбочана. Роман Млиновецький. Нариси з історії українських Визвольних Змагань 1917–1918 pp. — Торонто, 1973, друге видання, т. II, ст. 486.

(обратно) 511

33. Борис Мартос, цитована праця, ст. 44.

(обратно) 512

1. Борис Мартос. Оскілко й Болбочан. — Видавництво др. Петро Белей, Мюнхен, 1958, ст. 45 і там подане джерело.

(обратно) 513

1а. О. М. Андрієвський. Лист до редакції.— "Ранок", Дербі, ч. 6. 29 травня 1954.

* Один автор характеризує ген. Осецького як соціалістичного демагога, який "своїми інтригами збільшував це недовір'я [Директорії — Я.Ш.] спеціально проти старшин генерального штабу, пара сотень яких не була притягнена до керування військовими формаціями й вони залишились нечинними або відійшли до ворожого берега". Він також пише: "Невідомо, які військові формації заступав генерал Осецький, що став на шлях безоглядної демагогії. Він був претендентом на становище Головного Отамана, але Січові Стрільці не погодились з партійними отаманами Шаповалом і Винниченком і вимагали, щоб Головним Отаманом став Симон Петлюра, який спочатку при виборі 5 членів Директорії був зігнорований. До Петлюри Шаповал мав отаманську нехіть і сам не ввійшов до складу Директорії. Шаповал також мав ображену амбіцію у відношенні до професора Грушевського, якому, як першому президентові УНР. належало очолювати Україну з упадком гетьманату" К. Мандзенко. Петлюра, Петлюрівці, Петлюрівство. — Альманах Українського Народного Союзу, видавництво "Свобода", Джерзі Сіті—Нью-Йорк, 1979, ст. 11–12.

(обратно) 514

2. Борис Мартос, цитована праця, ст. 45.

(обратно) 515

2а. О. М. Андрієвський. цитована праця.

* У 1922 році П. Певний редагував часопис "Українська Нива", який був речником українських колаборантів з польським урядом. 5 лютого 1931 року, незабаром після "пацифікації" в Галичині, у своїй промові в сеймі він доводив: "…B історії окремих народів стрічаємо сторінки, записані гарними буквами. Такою саме картою в історії українського народу буде участь українського населення у державних працях Річи Посполитої Польської. Приявність в сеймі і сенаті представників українського населення та інших національних меншин свідчить про те. що польська держава не змагає до їх денаціоналізації та упослідження, але. навпаки, ставиться до них у площині повної політичної і державної рівноправности…"

І. Кедрин також пише, що президент уряду УНР на вигнанні Андрій М. Лівицький "вживав різних ходів, щоби відмовити Певного від такого тісного зв'язку з польською адміністрацією на Волині", але його заходи були безуспішні. Іван Кедрин. Життя, події, люди. — Видавництво "Червона Калина", Нью-Йорк, 1976, ст. 127–129 і там подане джерело.

(обратно) 516

3. Борис Мартос, цитована праця, ст. 55.

(обратно) 517

4. Там же, ст. 57–58.

(обратно) 518

4а. М. Капустянський. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році.— видання друге, Мюнхен, 1946, книга перша, ч. II, ст. 110.

* В дійсності тільки колишній член уряду УНР І. Мазепа називає Клима головою суду. Це твердження повторюють Б. Мартос І П. Певний. Одначе інші джерела, як і полк. Чоботарьов твердять, що головою суду був "фаховий правник" п. Кривицький…" Іван Марченко. І далі — "я — не я…". — "Ранок", Дербі, ч. 9. 7 серпня 1954 і там подане джерело.

** І. Калинович пише, що до складу суду входили осаул Клим Одрина, хор. Лінкевич, сот. Вербицький. бунчужний Окремої сотні при штабі Бартош, ройовий Гусак і секретар Подільський. І. Калинович. Полковник Петро Болбочан. — "Батьківщина", Торонто, ч. 12, 24 червня 1967.

(обратно) 519

5. Борис Мартос, цитована праця, ст. 56.

(обратно) 520

6. Там же. ст. 59.

* Тут П. Певний допускається двох неточностей. По-перше, немає жодних опублікованих документів — свідчень полк. Болбочана, в яких він визнав свою змову з полк. Гаеришком По-друге, полк. Гавришко призначив Болбочана на пост командира Запорозької Групи, а не Болбочан сам себе.

(обратно) 521

7. Там же.

(обратно) 522

8. Там же, ст. 60.

* Знову можна сумніватися словам Б. Мартоса. Якщо інші могли втримувати зв'язок з Головним Штабом, то чому полк. Болбочан не міг зв'язатися з бажаними військовими частинами?

(обратно) 523

9. Там же, ст. 61.

* Погляди полк. Болбочана щодо влади відповідають його концепції, на яку він натякнув у листі до Директорії під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського. Одначе треба додати, що заява П. Певного стосовно