Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

13. Петро Солуха. Винниченко і Шаповал Микита по допомогу до Москви — до Леніна! — "Батьківщина", Торонто, ч. 12, 11 липня 1970.

14. Борис Мартос, цитована праця, ст. 38.

15. Там же.

15а. Ісаак Мазепа. Україна в огні й бурі революції.— Прага, 1941, т. 1, видання друге, ст. 206.

16. Там же, ст. 38–39.

17. Там же, ст. 39.

* Інший автор пише, що Запорожці були під впливом самостійників і полк. П. Болбочана вважали кандидатом в гетьмани; за допомогою війська і з наказу самостійників він мав змінити політичний напрямок українського уряду, що й призвело до його страти. Цей план мав бути здійснений в порозумінні з О. Андрієвським і Є. Петрушевичем. Роман Млиновецький, цитована праця, ст. 446, 538.

18. Борис Мартос, цитована праця, ст. 39 і там подане джерело.

* Хоч офіційно закон про Державних Інспекторів при війську було схвалено 13 травня 1919 року, ця установа завелася при кінці 1918 року з приходом до влади Директорії. Борис Мартос, цитована праця, ст. 35. А що ця установа мала політичний характер, вказують спогади іншого автора, який пише, що "в молодій українській революційній армії треба було завести такі установи, яким також були б надані права боротись з контрреволюційними та більшовицькими елементами, одноразово функціонери тих установ мали б вести культурно-освітню, національну роботу в армії. Крім того, з досвіду я бачив, що зверхній владі УНР необхідно мати свої вірні очі в армії, які не підлягали б звичайній військовій системі". Автор спогаду запропонував, щоб така установа називалася "Військова культурно-політична Інспектура". Він передбачав призначення одного інспектора, "при потребі з помічниками, на окрему залогу, чи полк, дивізію, корпус", і Головного Інспектора на всю армію. Головний Інспектор мав підлягати "владі — тоді Директорії". Призначені інспектори мали б відповідати всім вимогам УНР. В схемі установи також передбачалися слідчий відділ і тимчасовий військово-польовий суд. Як зазначає автор спогаду, "на першому ж засіданні УНСоюзу мій плян з задоволенням було прийнято й затверджено. Мене призначили інспектором Єлисаветської залоги". Ф. Мелешко. В Єлисаветській залозі.— "Вільне Козацтво", Торонто — Нью-Йорк, 1969, ч. 6, ст. 21–22.

Крім закону від 13 травня 1919 р. про встановлення Державних Інспекторів, Головний Інспектор В. Кедровський видав ще окрему директиву, в якій розглядалося обов'язки інспекторів. В статті "б" 6-го параграфу сказано: "Стежити за політичним настроєм старшин і козаків та вживати всіх заходів, щоб військові інституції та частини були щиро демократичними і національно вихованими. Про весь ворожий і непевний елемент інспектори своєчасно повідомляють відповідних муштрових начальників, а в крайньому випадку, ворожий і непевний елемент інспектор може негайно усунути з Армії, рівночасно повідомляючи про це відповідне начальство, Правительство та Головного Отамана, а коли Правительство та Головний Отаман не знайдуть поважної причини до усунення, інспектор підпадає під відповідальність по закону 26 січня про надзвичайні суди, згідно з параграфом 20-им цього Положення". Саме цю статтю застосували проти полк. Болбочана і полк. М. Гавришка Борис Мартос, цитована праця, ст. 53–54.

** У грудні 1919 року на нараді в Новій Ушиці, в якій брали участь С. Петлюра. Кудрявцев, М. Омелянович-Павленко, Коновалець, Ольшевський (заступник Удовиченка, який лежав хворий на тиф) і Юрко Тютюнник, було скасовано Державну Інспектуру. "Було це формальне скасування, бо фак тично в бойових обставинах роля державних інспекторів давно звелася нанівець". Юрко Тютюнник. Зимовий Похід 1919–1920.— Нью-Йорк. 1966, III видання, ст. 14.

Інший автор вважає, що не було жодної різниці між Державними Інспекторами і комісарами в Червоній Армії, "тільки інші назви, обов'язки ті ж самі". Остап Войнаренко, цитована праця, ст. 76–77.

18а. З архіву сот. Степана Цапа і там подане джерело.

19. Цитований лист полк. О. ІІІаповала.

* Коли Запорозький Корпус повернувся з Румунії на Україну, його було реорганізовано в Запорозьку Групу, що складалася з 6-ї, 7-ї, 8-ї дивізій, Гайдамацької Бригади, гарматних і технічних частин.

20. Олександр Вишнівський. Повстанський рух І отаманія, — Детройт, 1973, ст. 63.

21. Там же. ст. 63–64.

22. Там же. ст. 64.

* Як пише Є. Коновалець, "частина Бригади Гайдамаків, що була під командою Волоха, напала вночі на 1-й полк Січових Стрільців, частинно його обеззброїла, а коменданта сотника Андруха арештувала. Коли зважити, що 1-й полк Січових Стрільців був одною з найкращих боєвих частин, до якої всі Січові Стрільці відносилися з великою пошаною та дивилися на неї з гордістю, то стане зрозумілим, що згаданий випадок, хоч і негайно зліквідований рішучою поставою всього Корпусу, страшенно пригнобив Січовиків і відібрав їм решту бойового запалу".

Полковник Євген Коновалець. Причинки до історії Української Революції.— Прага, 1928, ст. 32.