Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

спільні операції проти більшовиків. Однак Махно не терпів суперників, і 27 липня 1919 року Григоріїв загинув від рук махновців. Др. Стахів твердить, що Григоріїв розірвав з Директорією тому, що він попав під вплив "боротьбістів". Др. Матвій Стахів. цитована праця, т. З, ст. 145–156. Одначе в 5-му томі, ст. 204 цитованої праці, він додає, що от. Зелений і Григоріїв збунтувалися внаслідок переговорів Директорії з Антантою. Подібну версію про бунт Григоріїва також подає І. Мазепа, цитована праця, ст. 76.(обратно) 449

25б. Лист сот. Барила, цитована праця, ч. 10.

(обратно) 450

25 в. В. Чабанівський. Вапнярська історія. — "Голос Комбатанта", Нью-Йорк, 1960, ч. 5, ст. 10.

* Полковник Петро Содоль-Зілинський подає таку замітку до спогаду сот. Чабанівського: "Я, по конфлікті з відділами німецьких військ 15-ї диаизії під командою ген. фон Коша в м. Сімферополі, був відправлений до Києва в розпорядження начальника Інструкторської Школи Старшин (помічником начальника школи полк. Клєопа). Тут мене призначили інструктором-викладачем в дільниці кулеметній. На першій моїй лекції в 1-ій сотні між слухачами мені кинувся в очі молодий старшина в австрійськім однострою, а коли я ближче знайомився з слухачами, то виявилося, що це був кадет-аспірант Рогатинович (слухачі звали його "Турком"). Добре пам'ятаю, як тяжко приходилось йому слухати курс, певно тому незабаром покинув Школу й трохи пізніше я зобачив Рогатиновича верхи на коні на Звіринцю недалеко Школи…" З архіву полк. Петра Содоля-Зілинського.

(обратно) 451

26. Антін Кущинський. З історії кадри 47-го пішого Кременчуцького полку, — "Батьківщина", лютий, ч. 2. 1983.

(обратно) 452

27. Борис Мартос, цитована праця, ст. 24.

* Будучи міністром фінансів ще під час перебування Директорії в Києві, Мартос домагався від Січових Стрільців кілька відділів "для переведення зарядженої ним реквізиції золота в київських крамницях. Команда відмовилася дати Стрільців для тієї справи". Полковник Євген Коновалець, цитована праця, ст. 21.

Згодом, у Могилеві-Подільськім, старшини УГА жалувалися на міністра Б. Мартоса тому, що він саботував видачу фондів на УГА. З неопублікованих спогадів полк. Петра Содоля-Зілинського.

Про це також дивись: Олександр Доценко. Літопис української революції.— Київ — Львів, 1923, т. II, кн, 4, ст. 42.

(обратно) 453

28. Борис Мартос, цитована праця, ст. 24–25.

* Важко уявити, що міністр фінансів не знав про наказ Головного Отамана щодо контактів з Донськими козаками Можливо, що він вирішив дотримуватися старої тактики своїх партійних товаришів, коли мова йшла про "провини" Болбочана.

** Хоч Б. Мартос визнає, що він не "військовий", все ж таки твердить безпідставно, що з початком наступу більшовиків полк. Болбочан "почав одержувати значні поповнення для своєї армії…". Там же, ст. 22.

(обратно) 454

1. Перший'відкритий лист П. Болбочана — "Батьківщина", Торонто, ч. 1, 8 січня 1972.

(обратно) 455

2. З архіву полк. Петра Содоля-Зілинського. Текст листа переписав сот. Степан Цап з брошури Осипа Назарука "Про Книгу Голубину", опубліковану у Львові. Лист також опублікувала газета "Батьківщина", Торонто, ч. 20, 28 листопада 1970.

(обратно) 456

3. З архіву сот. Степана Цапа.

(обратно) 457

4. Там же.

(обратно) 458

5. Там же.

(обратно) 459

* В той час ситуація в країні аж ніяк не сприяла для розгляду справи полк. Болбочана. Уряд був змушений залишити столицю, а переговори з Антантою в справі військової допомоги не дали бажаних наслідків. Що ж до фронту, то на погляд полк. Коноеальця, ситуація була безнадійна. Міністр військових справ О. Шаповал вважав, що становище утруднювалося і тим, що не було належного командування фронтом. Ісаак Мазепа. Україна в огні й бурі революції 1917–1921.— Видавництво "Прометей" т. 1, ст. 109, ст. 124.

(обратно) 460

6. Там же.

(обратно) 461

7. Там же. В цьому випадку він покладається на "Українське Слово". — Берлін, ч. 46, 1 липня 1921.

(обратно) 462

8. Там же.

* Хоч в основному документ не відрізняється від інших заяв полк. Болбочана. в ньому вперше згадується про наказ, виданий невизначеними чинниками полк. Р. Сушкові арештувати Болбочана. Отже це є іде одним доказом того, що проведений Волохом арешт був планований вищими органами влади. Тут можна ще додати, що наказ про трус підписав сот. Юліан Чайківський, начальник Політичного Відділу штабу Корпусу Січових Стрільців, а провів його відділ сот. Крезуба — Думина. — "Батьківщина", Торонто, ч. 16, 2 серпня 1981.

(обратно) 463

9. Борис Мартос. Оскілко й Болбочан. — Видавництво д-р Петро Белей, Мюнхен, 1958. ст. 5, 6.

(обратно) 464

10. Лист полк. Олександра Шаповала від 28 лютого 1954 року. —