Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

26. Полковник Євген Коновалець, цитована праця, ст. 26.

26а. Історія міст і сіл УРСР. Харківська область. — Київ. 1967, ст. 149.

27. Лист І. Барила, цитована праця. — "Батьківщина", Торонто, ч. 6, 27 березня 1971.

28. Там же.

* Цей полк, якщо йото можна було б використати, міг стати таки важливою допомогою для Запорожців. Сформований під час протигетьманського повстання, нараховував "1000 озброєних осіб, мав 12 станкових кулеметів і імпровізований бронепотяг з одною полевою гарматою. Цей панцерник був під командою хорунжого Івана Дерев'янка, який фактично найбільше допоміг у роззброєнні, виманивши з вагона кулеметників. Дерев'янко лишився потім у Запорозькому гірському гарм. дивіз. і доля його занесла разом з Запорожцями аж до польських тоборів за дротами". Там же.

** "Батьківщина" ч. 12 від 26 червня 1971 р. опублікувала листа ген. М. Крата, в якому він намагався спростувати твердження сот. І. Барила. Одначе все, що ген. Крат заперечив, так це те, що він запевнював полк. Болбочана про надійність і боєздатність того полку. Далі він пише: "У кінці листопада та на початку грудня 1918 р. я перебував у Ромнах на Полтавщині, де я був командиром 33-го піхотного ахтирського полку (к-р полку за часів гетьманату — полк. Іваницький утік на Дон). Ще перед кінцем повстання проти Гетьмана я одержав наказ Директорії перепровадити мобілізацію Роменського повіту (я був теж н-ком залоги та комендантом повітів Роменського, Лохвицького та Гадяцького) і довести до повного стану мирного часу згідно етапів (з приписами — Я. Ш.) ще Центральної Ради 33-їй полк. Наказ я виконав. Мобілізація пройшла дуже добре, бо селяни йшли проти влади Гетьмана. Коли ж Гетьман зрікся, я побачив, що змобілізував більшовиків, а полк мій був більшовицький".

*** Така сама користь була з повстанських загонів, які сформував у Фастові полк. Олександр Шаповал. їх відправили на Лівобережжя на допомогу Болбочанові. а там він мусив їх обеззброїти з огляду на їх пробільшовицький настрій. Петро Солуха. цитована праця, ст. 153. Також дивись: Сергій Шемет. цитована праця, ст. 217.

29. Петро Солуха, цитована праця, ст. 94.

29а. Ген. М. Крат. Як то було в Зимовому Поході. У 50-річчя Зимового Походу армії УНР. — Нью-Йорк, 1973, ст. 31.

30. Історія міст і сіл Української РСР. Полтавська область, — Київ, 1967, ст. 97.

31. Там же.

* Подібну версію про бій за Полтаву подає Інше радянське джерело. "Бій тривав 16 годин і позначався крайньою впертістю. Противник, маючи в своєму розпорядженні сильні піхотні частини, яких підтримували бронепоїзди, броневі автомашини, артилерія, як також прибувша кавалерія галичан, вперто обороняв всі підступи до міста, а потім саме місто, зосередивши для цієї мети в ряді укріплених опірних пунктах значні сили. Навальним наступом наші війська зломили спротив противника і, переходячи послідовно сім разів в атаку, розгромили його і вибили з міста, продовжуючи переслідувати. На початку бою наш бронепоїзд підбила артилерія противника, і таким чином він не міг дати ефективну підтримку своїм піхотним частинам. Незважаючи на це, наші війська безупинно продовжували наступ, кинулися на два бронепоїзди і концентрованим кулеметним та рушничним вогнем змусіли їх відступити". Полтаві 800 років — 1174–1974, документ № 133.— Видавництво "Наукова Думка", Київ, 1974, ст. 158–159.

32. Др. Матвій Стахів. Україна в добі Директорії УНР. — Скрентон. 1963, т. 2, ст. 190.

32а. Лист сот. І. Барила, цитована праця. — "Батьківщина", Торонто, ч. 8, 1 травня 1971.

* Група полк. Р. Сушка нараховувала 1800 стрільців піхоти, 200 кіннотників, дві батареї гармат і 2 бронепотяги. На цю групу напав збунтований відділ з Черкас, яким командував от. Хименко. Цей відділ складався з 2500 піхотинців і 300 кіннотників. Одначе, як зазначає М. Стахів, "вся ця операція непотрібно коштувала багато крови Ударної Групи Січових Стрільців; вона не могла в загальному змінити оборонних можливостей Дієвої Армії в тім часі в обличчі конфігурації фронту". Др. Матвій Стахів. Україна в добі Директорії УНР. — Скрентон, 1963, т. З, ст. 139 І там подане джерело.

** Що стосується самого виступу от. Хименка, то він 25 січня 1919 року вислав до різних органів влади наступну телеграму:

"Черкаський гарнізон і сусідні війська однодушно підняли червоний прапор боротьби з українською буржуазією, з українськими чорносотенцями, са мостійниками з оселедцями. Всі, як один, тримають міцно червоний прапор.

Стійте однодушно на своїх червоних позиціях. Війна Директорії — прислужниці буржуазії, віднині вся влада переходить в руки селян, робітників і козаків. Хай живуть Ради селянських, робітничих і козацьких депутатів! Слава соціалістичній революції! Комісар Української Червоної Армії полковник Хименко". Гражданская война на Украине, цитована праця, документ № 658. ст. 583.

33. Лист сот. І. Барила, цитована праця. — "Батьківщина", ч. 8, 1 травня 1971.

* Полк. Роман Сушко, чи то з наказу Головного Отамана, чи з власної Ініціативи, згодом також намагався перебрати командування в районі Коростеня. Прибувши до Коростеня 11 лютого 1919 p., він наказав командирові