Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

* Про стан українських збройних сил в місті Чернігові, з деякими відхиленнями у нумерації полків, звітував 18 листопада 1918 року відділ розвідки губернського старости директорові департаменту Державної варти: "Тепер в м. Чернігові находяться такі військові частини: 1-й панцерний дивізіон, 8-а і 9-а артилерійські батареї, 24-й Козелецький, 25-й Чернігівський. 26-й Ніжинський піші полки, кавалерійський полк і багато інших. Треба зазначити, що назва "полк" при його розгляді дає лише сумну картину: особовий склад кожного полку не перевищує 60–70 козаків і встановленого по штату особового складу старшин. Хоч вважається, що в полках ведеться муштра, ніякої продуктивної праці не відчувається. Виключно помітна праця в канцелярії… В політичному відношенні козаки військових частин безумовно неблагонадійні. По-більшовицьки настроєна 8-а батарея… майже ввесь склад з 20–30 чоловік виключно більшовики…" Гражданская война на Украине. — Издательство "Наукова Думка", Киев, 1967, т. 1, кн. 1, документ N? 508, ст. 438–439.

У звіті Вацетісу від 20 грудня 1918 року В. Антонов-Овсієнко писав, що V-й (чернігівський) корпус не мав більше 1000 багнетів, 600 шабель і артилерійську бригаду. Гражданская война на Украине, цитована праця, документ ІМ? 585. ст. 510–511.

8. Олександр Вишнівський. Повстанський рух і отаманія, — Детройт, 1973, ст. 46.

9. Полковник Євген Коновалець. Причинки до історії української революції.— Прага, 1928, ст. 26.

* Тут Винниченко застосовує улюблену тактику соціалістів: якщо немає відповідних фактів, то завжди можна пришити своїм політичним противникам відданість Росії чи ворожість до революції.

10. Володимир Винниченко. Відродження нації.— Перевидано в Нью-Йорку, 1968, т. З, ст 181.

* Мається на увазі Декларація Директорії від 26 грудня 1918 року. З огляду на наступ більшовиків і загальний хаос в країні, крім пропагандистського, Декларація не мала жодного значення. Повний текст подано у цитованій праці Винниченка. ст. 172–176.

10а. Г. В. Кузьмин. Разгром интервентов и белогвардейцев в 1917–1922 гг. — Москва. 1977, ст. 161–162.

10б. Полковник Євген Коновалець, цитована праця, ст. 25.

11. Там же, цитована праця, ст. 20.

* В дійсності В. Винниченко таки намагався здійснити свою програму переходу на радянську платформу. Одначе більшовики просто не були зацікавлені будь-якими здобутками шляхом переговорів тому, що вони передбачали цілковитий контроль країни шляхом збройної сили.

11а. М. И. Куличенко. Большевики Харьковщины в борьбе за власть советов (1918–1920 гг.). — Издательство Харьковского Университета. Харьков, 1966, ст. 59.

11б. Лев Шанкоеський. "Російські" офіцери, цитована праця, 1978, ст. 50.

12. Українська РСР в період громадянської війни, цитована праця, ст. 37.

* В цій праці також зазначено, що переговори, правдоподібно, розпочались 28 листопада 1918 року.

12а. Сергій Шемет. Полковник Петро Болбочан. — "Хліборобська Україна", Відень, 1922–1923, книжка четверта, ст. 214.

12б. М. И. Куличенко. цитована праця, ст. 55.

13. Др. Матвій Стахів. Друга совєтська республіка в Україні.— Нью-Йорк, Детройт, Скрентон, 1957, ст. 55.

* Автор також зазначає, що угоду між більшовиками й німцями було заключено 20 грудня 1918 року.

** Угоду, про яку йде мова, підписали уповноважені Тимчасового робітничо- селянського уряду України І Ради солдатських депутатів 1-го армійського корпусу німецької армії в Харкові. В першому пункті угоди йде мова про спільну організацію комісій, які мають регулювати таємний перехід "українських революційних військ через демаркаційну лінію у місцях, що ще будуть встановлені"; у другому пункті радянський уряд зобов'язується пропускати кожного дня через кордон не менше 2000 німецьких солдат з військовим устаткуванням, і без перешкод, через Росію до Німеччини; в третьому пункті говориться, що німці не будуть вимагати відступу тих радянських військ, що вже перейшли демаркаційну лінію; четвертий і п'ятий пункти стосуються залізничних вузлів і технічних справ, пов'язаних з евакуацією німців, що мала закінчитися до кінця грудня; в шостому пункті німці зобов'язуються не пропускати Донських козаків на Україну; сьомий пункт стосується населення в зайнятих місцевостях; восьмий і дев'ятий — залізничного руху 1 евакуації; десятий пункт зобов'язує обидві сторони втримувати договір в таємниці, а останній — відноситься уповноважених обох сторін, які мають утримувати між собою зв'язок і наглядати за виконанням договору. Гражданская война на Украине, цитована праця. Документ № 610, ст. 532–534.

*** Справу переговорів про безпечний переїзд німців на батьківщину приспішили місцеві "отамани", які з власної ініціативи "грабували й били дрібні відділи німецького війська, що охороняли різні склади й комунікаційні лінії". Коли українська влада не спинила таких отаманів, з лише підбурювала їх до дальших наскоків, німецьке командування зробило належний висновок і розпочало переговори з більшовиками. Сергій Шемет. цитована праця, ст. 220.

13а, Сергій Шемет, цитована праця, ст. 214.