Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

Куличенко. Большевики Харьковщины в борьбе за власть Советов (1918–1920 гг.). — Издательство Харьковского университета. Харьков, 1966, ст. 57–58.(обратно) 321

5. Там же, ст. 69.

(обратно) 322

6. Там же, ст. 70.

(обратно) 323

6а. Др. Матвій Стахів, цитована праця. — Скрентон, т. І, ст. 161.

(обратно) 324

7. Володимир Винниченко. Відродження нації.— Перевидано в Нью-Йорку, 1968, т. Ill, ст. 145–146. Також дивись: Др. Матвій Стахів, цитована праця. — Скрентон, 1963, т. II. ст. 32.

* На Другому з'їзді Російської Соціал-Демократичної партії, що засідав таємно з 17 липня по 10 серпня 1906 року спочатку в Брюсселі, а потім в Лондоні, партія розкололася на більшовиків і опонентів політики В. Леніна — меншовиків. Нариси історії комуністичної партії України. — Київ, 1971, видання третє, доповнене, ст. 54–55.

(обратно) 325

8. Володимир Винниченко, цитована праця, ст. 147.

(обратно) 326

9. Там же.

* Постановою від 22 січня 1919 року Директорія остаточно вирішила, "що всі військові справи підлягають одному її членові Симонові Петлюрі, як Головному Отаманові". Др. Матвій Стахів, цитована праця, — Скрентон. 1963, т. II, ст. 187.

** Петлюру було обрано до складу Директорії і на пост Головного Отамана на вимогу Січових Стрільців. Др. Матвій Стахів, цитована праця. — Скрентон, 1962, т. І, ст. 69–70.

Правдоподібно, що В. Винниченко в своїх обвинуваченнях проти полк. Болбочана посилався на заяву харківського комітету КП(б)У від грудня 1918 року, в якій серед іншого було сказано:

"Петлюра І Болбочан умовились з офіцерами, щоб разом бити нас, селян і робітників. Вони розігнали в Полтаві владу революційного комітету, обраного полтавськими робітниками і селянами, які зайняли Полтаву. В Харкові вони намагалися розігнати Раду робітничих депутатів. В Павлограді вони б'ються з селянами. В Харкові вони встановили військові трибунали. Вони розігнали з'їзд селян в Харківській губернії".

Гражданская война на Украине, цитована праця, Документ N5 609 ст. 530–532.

(обратно) 327

10. Др. Матвій Стахів, цитована праця, т. 2, ст. 163–164.

(обратно) 328

10а. О. М. Андрієвський. Лист до редакції.— "Ранок", Дербі, ч. 6, 29 травня 1954.

* Вірко — урядовий комісар залізничної охорони, якого Сергій Шемет характеризує як людину "малоосвічену і авантюрну". С. Шемет, цитована праця, ст. 215.

(обратно) 329

11. Ісаак Мазепа. Україна в огні й бурі революції, 1917–1921.— Видавництво "Прометей", 1950, т. І, ст. 66.

(обратно) 330

12. Полковник Євген Коновалець. Причинки до історії Української Революції.— Прага, 1928, ст. 20.

* При цьому можна додати ще таку замітку про політичну "популярність" українських діячів. Після повернення до Києва Директорії "вийшов з свого укриття Михайло Грушевський. Він радісно привітав Директорію і висунув пропозицію відновити Центральну Раду, висловлюючи готовність знову бути її головою. Але йому сказали, що своїм нещасливим запрошенням німців на Україну Центральна Рада так підірвала свій авторитет в очах народу, що відновляти її знов було б не в державних інтересах. Старий Грушевський був вражений і скоро виїхав за кордон". Проф. і. Левадний. Київ у 1918 році,— "Вісник", Нью-Йорк, 1979, ч 1, ст. 27. Одначе М. Стахів пише, що Грушевського не покликано до Директорії з огляду на "ображену амбіцію" Микити Шаповала. Др. Матвій Стахів. цитована праця, т. 1, ст. 71.

(обратно) 331

13. Полковник Євген Коновалець, цитована праця, ст. 20.

(обратно) 332

13а. Українська РСР в період громадянської війни 1917–1920 pp., цитована праця, ст. 131.

(обратно) 333

14. Олександр Вишнівський. Повстанський рух і отаманія. — Детройт, 1973, ст. 13.

(обратно) 334

15. Др. Матвій Стахів. Друга совєтська республіка в Україні.— Нью-Йорк-Детройт — Скрентон, 1957, ст. 14.

(обратно) 335

16. Там же, ст. 18–19.

(обратно) 336

17. Там же, ст. 25.

(обратно) 337

17а. М. И. Куличенко, цитована праця, ст. 48.

(обратно) 338

18. Др, Матвій Стахів. Україна в добі Директорії УНР. — т. 2, ст. 14

(обратно) 339

19. Там же.

(обратно) 340

20. Там же. ст. 95.

(обратно) 341

21. Там же,