Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

* У відповіді на ноту УНР російський уряд також згадав заходи полк. Болбочана: "Перелічувати приклади цієї тактики (насильного придушування) влади Директорії тут є зайвим. Досить буде сказати про розгон Харківського Совету, про заборону зібрань, мітингів як у Харкові, так по інших місцях, про розгони з'їздів селянських рад Харківщини, про арешт харківських страйкарів, зокрема, комітету залізничників…" Др. Матвій Стахів, цитована праця, т. 2, ст. 126–127. Така цитата вказує на те, що згадані з'їзди І зібрання приносили певну користь Москві, бо в іншому випадку вона не турбувалася б їх долею. З другого боку, така згадка давала привід прихильникам порозуміння з Москвою ще більше посилити свою кампанію проти "реакціонера" Болбочана, який, мовляв, саботував їх намагання порозумітися з Раднаркомом Росії.

22. Там же, ст. 103.

23. Там же. ст. 149.

24. Володимир Винниченко, цитована праця, ст. 225–226.

25. Там же, ст. 226.

* Винниченко висміює повідомлення про те, що серед більшовицьких частин були різні інтернаціональні загони, включно з китайськими. Одначе на підставі безсторонніх джерел і свідчень очевидців Винниченко помилився. Др. Матвій Стахів. Україна в добі Директорії УНР, цитована праця, ст. 96.

Ось що пише про китайців полк. Степан Лазуренко. командир Богданівського полку: "У Харкові Богданівці одержали наказ зайняти Мерефу і якнайдовше її боронити. 6-го січня 1919 року полк повів наступ проти більшовиків, що скупчувались перед Мерефою. Та після цілоденного бою, головно з китайськими, латишськими та мадярськими відділами і матросами, відійшов на ст. Бірки, а потім Полютіно". Полк. Степан Лазуренко. Богданівський полк, — Календар "Свободи", Джерзі Сіті, 1960, ст. 112. Також дивись: Осип Станімір. Моя участь у Визвольних Змаганнях 1917–1920.— Торонто. 1966. ст. 98.

Радянське джерело подає, що один батальйон китайців був сформований в місті Бендерах, а другий — на Донбасі. Українська радянська енциклопедія. — Київ, 1961. т. 5. ст. 485.

Про китайців, які входили до складу Міжнародного батальйону, згадує також М. Дубасов. Трипольская трагедия. — Москва, 1938, ст. 49.

** У час, коли Винниченко не надавав належної уваги повстанцям, зовсім інший підхід виявили більшовики. У зв'язку з наступом регулярних червоних частин на Україну, 20 листопада Реввійськрада групи військ Курського напрямку видала наказ повстанським організаціям з метою: "1). Мобілізувати всі революційні сили по лінії Льгов — Новозибків — Гомель, маючи на увазі зайняття Гомеля і всіх важливих вузлових пунктів залізниць для протидії всіма засобами можливому просуванню контрреволюційних сил від Києва в напрямку Курська або Брянська. 2). Повстанським загонам захопити міста Лубни, Ромодан. Миргород, щоб відрізати Полтаву від Києва і перешкодити просуванню контрреволюційних військ від Києва на Харків і відходу їх з Харкова на Київ. 3). Мобілізувати всі революційні сили Катеринославської губернії для повстання назустріч нашому руху на південь І захоплення станцій Олександрівськ, Синельниково, Павлоград, щоб перешкодити відходу контрреволюціонерів від Харкова на південь. При першій же можливості належить захопити Миколаїв. 4). В Криму вжити всіх заходів, щоб перешкодити десанту союзників, організації їх бази в Криму і просуванню на північ. 5). Продовжувати організацію партизанських загонів в Донецькому басейні, зокрема для захоплення Північно-Донецької залізниці у зв'язку з зайняттям нами Харкова і щоб перешкодити її зруйнування контрреволюціонерами. Дії загонів спрямовані на захоплення військових заводів і, по можливості, портів Маріуполь, Бердянськ, б). В Старобільському повіті негайно мобілізувати сили на підтримку нашого просування від Воронежа на Донецький басейн". Є. М. Скляренко. Боротьба трудящих України проти німецько-австрійських окупантів і гетьманщини в 1918 році,— Видавництво Академії Наук УРСР, Київ, 1960, ст. 254–255 і там подане джерело.

26. Володимир Винниченко. цитована праця, ст. 204.

* У справі висадки десанту Антанти на півдні України і в регіоні Чорного моря подано різні дати. Таке замішання, правдоподібно, викликано поступовим нагромадженням військово-морського флоту і десантних сил в тому регіоні. В основному Севастополь став головною базою військово-морських сил, а Одеса — базою сухопутних військ. (Українська РСР в період громадянської війни 1917–1920 pp. — Видавництво політичної літератури України, Київ, 1968, т. 2, ст. 128.)

23 листопада британський крейсер "Ліверпуль", французький крейсер "Ернст Ренан" та три міноносці прибули до Новоросійська. 24 листопада до Севастополя підійшла ескадра з двох англійських, двох французьких, одного італійського дредноутів та інших кораблів. У грудні в Севастопольському порту також перебували французький міноносець "Блесон", англійський крейсер "Кентербері", міноносець "Кортес" та інші судна, (О. Ю. Карпенко. Імперіалістична інтервенція на Україні 1918–1920.— Видавництво Львівського Університету. Львів, 1964, ст. 74–75.)

26 листопада з Севастополя до Одеси на контрміноносці прибув англійський адмірал Баллард. а через кілька днів — додаткові французькі й британські кораблі. На початку грудня розпочався в Одесі десант сухопутних військ. З Румунії підійшов ешелон з сербським військом, це ще близько 1000 солдатів. 17 грудня тут висадилася 156-а французька дивізія під командуванням генерала Боріуса. 22 грудня з Новоросійська до Одеси прибув транспорт польських легіонерів.

18 грудня до Миколаєва прийшли британський міноносець "Трибуна", судно "Шарк" і два французькі есмінці. (Українська РСР… цитована праця, ст. 129. Також дивись: П. М. Балковий. Війна без флангів. — Видавництво "Наукова Думка", Київ, 1966, ст. 83.) Згодом сюди прибув французький міноносець "Дегортер", а 22 грудня — британський крейсер і загін морської піхоти з 600 чоловік.

На кінець грудня в тому регіоні війська Антанти начисляли 16 000 чоловік. (Українська РСР…, цитована праця, ст. 129.) Нагромаджування війська продовжувалося і до середини січня 1919; лише в Одесі було зосереджено 30 000 солдатів, що включало дві грецькі дивізії і 10 000 білогвардійців. (П. М. Балковий, цитована праця,