Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

5. Дмитро Гирський. Дивні способи випробування антидержавної політики. — Торонто. 1973, ст. 150.

* При цьому можна також додати, що український Союз, тобто центр політичної опозиції до влади гетьмана й ініціатор протигетьманського повстання, в дійсності не був речником всіх українських політичних партій. Ще у травні 1918 року Українська Демократично-Хліборобська партія, партія Українських Соціалістів-Самостійників і партія Соціалістів-Федералістів створили міжпартійний Український Національно-Державний Союз. Бажаючи об'єднати всі політичні партії, до Союзу було запрошено "соціал-демократів та соціал-революціонерів. Ті прийняли запрошення. Але увійшовши до Союзу, соціал-демократи та соціал-революціонери внесли туди відразу таку партійну гризню і демагогію, що самі ініціатори Союзу — Українська-Демократично- Хліборобська партія — вийшла з Союзу (через безупинні демагогічні інституції соціалістів, що, нібито, УДХП є організацією української буржуазії і своєю участю в Союзі дезорієнтує і відштовхує від Союзу широкі робітничі маси України). Голова Союзу есер Ніковський зрезиґнував з свого поста. Провід в Союзі перебрали соціал-демократи і соціал-революціонери. На їх вимогу перейменовано Український Національно-Державний Союз на Український Національний Союз (підкреслення державницького характеру Союзу були есдекам дуже не до смаку; головою Союзу став В. Винниченко". Петро Мірчук, цитована праця, ст. 67.

6. О. М. Андрієвський. Наука минулого, — "Батьківщина", Торонто, березень, ч. 4, 1980.

* Полк. Болбочан. також отримав інформацію, що велика кількість німецького війська готова залишитися на службі в українській армії.Він був переконаний, що німців-добровольців можна використати в боротьбі з зовнішнім і внутрішнім ворогом, поки не будуть створені свої власні сили для цього завдання. Сергій Шемет. Полковник Петро Болбочан. — "Хліборобська Україна", Відень. 1922–1923, книжка четверта, ст. 220. Можливість використання німецьких добровольців у боротьбі з більшовиками також порушив прем'єр В. Чехівський у розмові з повіреним у справах Німеччини графом Берхеном.

Др. Матвій Стахів. Україна в добі Директорії УНР, — Скрентон, 1964, т. 5. ст. 66.

6а. Огляд провідних постанов про українську державність в історичних актах нашого новітнього ренесансу, — "Українське Козацтво", Чікаґо, 1979, ч. 1–2, ст. 9.

* Як зазначає М. Шаповал, первісну Директорію призначив Центральний Комітет соц. демократів і соц. — революціонерів у складі трьох осіб. Коли він (Шаповал — Я. Щ.) відмовився від членства, тоді вирішили призначити п'ятьох "по методу механічного представництва від груп", тому до складу Директорії потрапили особи, "які і самі не надіялися там бути: Петлюра, Швець, Андрієвський, Макаренко. Винниченко вдруге провів Петлюру… на відповідальну ролю". Віктор Вакуловський. Правда про "всенародне" повстання. — "Батьківщина", Торонто, 1983, ч. 11 і там подане джерело.

6б. М. И. Куличенко. Большевики Харьковщины в борьбе за власть советов (1918–1920 гг.). — Издательство Харьковского Университета. Харьков, 1966, ст. 48.

6в. Степан Лазуренко. Богданівський полк. — Календар "Свободи" на 1960 рік. Джерзі Сіті, ст. 122.

* За Української Держави на території Чернігівщини формувався V-й Чернігівський Армійський Корпус, яким командував генерал-хорунжий А.

Дорошкевич. Під час протигетьманського повстання повстанці арештували й ув'язнили багатьох старшин V-гo Чернігівського Армійського Корпусу, включно з ген. Дорошкевичем і його осавулом Фабричним. Наступаючі більшовики їх "визволили" і на подвір'ї Чернігівської в'язниці розстріляли. Св. п. полк. Микола Янов. — "Батьківщина", Торонто, ч. 5, 12 березня 1977.

* Правдоподібно, що мова йде саме про цю дивізію в наказі от. Тютюнника командантові Осадного Корпусу: "Окрема Дніпровська дивізія, незважаючи на трикратний наказ завантажитись, не виконує наказу. Прошу вдатись до заходів, щоб її негайно роззброїти. Полки стоять в Борщаговках. Повідоміть про виконання мого наказу". Гражданская война на Украине. — Издательство "Наукова Думка", Киев, 1967, т. 1, кн. 1, Документ № 607, ст. 530.

7. Роман Млиновецький. Історія українського народу. — "Українське Наукове Видавництво", Мюнхен, 1953, ст. 482.

7а Др. Матвій Стахів. Україна в добі Директорії УНР. — Скрентон, 1962, т. 1, ст. 113–114.

7б. Др. Матвій Стахів. Україна і> добі Директорії УНР. — Скрентон. 1966, т. 7. ст. 309.

7в. Др. Володимир Ґалзн. Наш досвід минулого і сучасні завдання. — "Вісті Комбатанта", Нью-Йорк. 1966, ч. 1, ст. 4.

* Як пише др. М. Стахів, державна адміністрація діяла лише "по залізничних лініях, де стояли військові загони і… поліція. По волостях і селах, які лежали далі від залізниць, фактично панувала широка автономія, яка визнавала владу державних комісарів тільки у випадках, коли цим останнім удалося переконати по-доброму відповідні автономні органи". Др. Матвій Стахів, цитована праця, т. 1. ст. 92.

8. Др. Мирон Кордуба. В посольстві до Гетьмана. — "Літопис Червоної Калини", Львів, 1930, ч. 12. ст. 12.

8а, Микола Мельник. Omne regnum in se ipsum divisum dilabitur. — "Визвольний Шлях", Лондон, 1985, ч. 9, ст. 1121.

9. М. Гікавий. Вивезений скарб до Директорії УНР. — "Визвольний Шлях", Мюнхен, 11 жовтня 1970.

* Серед арештованих був також брат автора цього спогаду, Микола,