Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Подібну позицію зайняв майбутній прем'єр-міністр Борис Мартос. На одному із засідань місцевих соціалістів Д. І. Чижевський запитав, що йому дорожче, Україна чи соціалізм, то одержав відповідь: "А певно, що соціялізм". Віктор Вакуловський. Як ми будували державу! — "Батьківщина", Торонто, ч. 19, 28 вересня 1974.
(обратно) 2412. Варфоломій Єетимович. Полковник Петро Болбочан і його останні дні.— "Українське Козацтво", Чікаґо, ч. 1, ст. 12.
(обратно) 2423. Б. Монкевич, цитована праця, ст. 184.
(обратно) 243* Про життя Запорожців у прикордонній смузі розповідає сот. Степан Цап, який був свідком події. Тут подаю цей випадок у скороченій формі:
"Вечором 7 жовтня 1918 року зчинився сполох. Передові кулеметні точки донесли по телефону в штаб 1-го куреня, що "через ліс прорвалася московська частина, але привітана кулеметним вогнем, відступила за демаркаційну лінію". Командир 1-го куреня сот. Петро Содоль-Зілинський наказав провести докладну контррозвідку в бік ворога, перейшовши навіть демаркаційну лінію. Командир 4-ї сотні куреня сотник Іван Гоженко викликав виконуючого обов'язки бунчужного сотні хорунжого Іларіона Сеся і передав наказ командира 1-го куреня. Сесь, за яких 15 хвилин, взяв біля 40–50 добровольців і приготовився з людьми до вимаршу, забезпечившись легкими кулеметами і гранатами. Покотив густий туман, ставало все темніше й темніше. В цей час прийшов другий наказ курінного: розвідку відкликати, особливого нічого немає, червоні нас лише лякають, щоб вимотати з нас останні сили і нерви. Ніч пройшла спокійно, не дивлячись на постійне такання кулеметів з обох сторін "до неба", та пару гарматних стрілів, на які, вже зі звички у прикордонній смузі, ніхто, мабуть, не звертав уваги.
Раннім досвідком 8 жовтня повстав алярм на правому крилі… крізь густий туман поблискували вогники ворога. Регулярні частини більшовиків намагалися оточити район Слобідки Камянської. Наша артилерія, добре пристріляна, била по наступаючих червоних, які сунули колонами… 3-я сотня пішла першою в протинаступ у південно-східному напрямку. Одначе ворог своїми значними силами за допомогою і прикриттям артилерії замикав фактичний "вихід" і розгорнення, рвучи сполучення з частинами. Розпочався несамовитий, впевнений бій, невигідний одначе для менших з'єднань в лісовому, горбовито-багнистому терені. І за короткий час 3-тя сотья, що пішла в наступ, була майже цілком знищена ворогом, що вже зайняв і закріпився на горбках і в ровах… і почав оточувати сотні 1-го куреня… Відділ 4-ої сотні хорунжого Сеся напоровся на ворожий кулемет, але, на щастя, вдалося закидати його гранатами. Саме є той момент появилися три густі лави наступаючого ворога. Зв'язок з лівим крилом сот. Гоженка був розірваний. Більшовики повели вже шостий з черги наступ…" З архіву сот. Степана Цапа.
Правдоподібно, що саме цей бій мав на увазі генеральний значковий Деревицький, коли 11 жовтня повідомив міністерство військових справ про прибуття червонокозацьких частин в Стародубський повіт: "В Погар прибуло 1500 піхоти, 50 кінних з 4 гарматами і 10 кулеметами. Також виявлено їх зосередження в Унечі, Гринєво і Андрійковичах. В останньому пункті йде бій частин 2-го Запорозького полку з червоними козаками". Гражданская война на Украине, цитована праця, Документ № 424, ст. 353. В дійсності, згаданий напад на Запорожців здійснив Таращанський полк. П. М. Балковий. Війна без флангів. — Видавництво "Наукова Думка", Київ, 1966, ст. 39.
Цікаву оцінку тих боїв подає командир 1-го полку Червоного Козацтва В. М. Примаков: "В серпні—вересні [1-й полк] захопив у гайдамаків 2-го Запорозького полку дві тридюймові гармати і дев'ять кулеметів в бою під Михайлівським Хутором і під В. Андрійковичами, під час якого один батальйон [1-го] полку після впертого бою був розбитий німецькою бригадою…" Там же, Документ ІМ" 625, ст. 545–546.
Такі бої не були випадковим явищем. Як зазначає радянське джерело, "військове навчання здебільшого проводилось у справжніх фронтових умовах. Теоретичні знання перевірялись і закріплялись на незначних військових операціях проти німецько-гетьманських військ. Правда, бували випадки і досить гарячих сутичок… Під Глуховом. Новгород-Сіверським, Панурівкою, Порохівкою та в інших районах брала участь навіть важка артилерія. Особливо сильно били обстріляні гарнізони Глухова і Стародуба". В. Є. Тичина, цитована праця, ст. 181.
Та не тільки боями займалися Запорожці в прикордонній смузі. Про життя 2-ої пішої сотні Богданівського полку під командою сот. Ярмолюка, яка стояла в околиці Уразова, тепер Луганська область, пише її козак таке: "З наказу командира в сотні втримувалася дисципліна, муштра, а увечері перевірка, молитва, "Ще не вмерла Україна"… Сот. Ярмолюк вимагав і від населення, хто був поблизу, коли співали гімн, аби скидали шапки. Цілком правильно! Але науку, як треба було поводитись цивільному населенню під час співу гімну, прищеплювалось дуже упрощено — просто били по шапці і так, що часто з шапкою летів на землю і "громадянин", І на кінець дійшло до того, що як тільки сотня щось співала, щоб не було, уже все ставало і здіймало шапки". В. Сімянців. Уразова, — "Вісті Комбатанта", Нью-Йорк, 1965, ч,2, ст. 39.
(обратно) 2444. Т. Михайлівський. Листопадова Грамота Гетьмана Павла, її необхідність та її правнича аналіза. — "Батьківщина", Торонто, ч. 12, 28 червня 1975.
(обратно) 2454а. Дмитро Гирський. Дивні способи виправдування антидержавної політики. — Торонто. 1973, ст. 120.
(обратно) 246