Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

29. Там же. ст. 195–196.

30. Там же, ст. 198.

31. Там же, ст. 198–199.

* Хоч Р. Млиновецький твердить, що Петро Болбочан був членом партії самостійників, в цьому можна сумніватися, коли взяти до уваги його безкомпромісну позицію в цій справі. Роман Млиновецький. цитована праця, ст. 222.

32. Борис Монкевич. цитована праця, ст. 200.

* Згодом Ілька Сича було призначено командиром 1-го Гуцульського полку, а хор. Гемпеля, вже в ранзі сотника, командиром батареї того ж полку.

33. Там же, ст. 206.

* Справа матросів мала ще іншу сторону. Під час їхньої влади в Севастополі, матроси виявили особливу жорстокість. З українців, які потрапили до них у полон, "здирали з живих шкіру, тіло солили сіллю, а потім пекли на вогні. Теж саме робили з населенням, а особливо з інтелігенцією… Очевидці, яких було багато серед козаків, і які вступили до Групи в Криму, розказували, що матроси розстрілювали людей просто для розваги, як звірину на полюванні; робили суперництво, хто більше за цілий день розстріляє. Поневолювали батька розстрілювати сина, а сина розстрілювати батька і т. д.". Там же, ст. 205.

34. Там же. ст. 209–210.

35. Там же, ст. 210.

36. Там же, ст. 211.

* Відділ звільнених матросів згодом утворив ядро загону анархіста Нестора Махна. Там же. ст. 213.

37. Там же, ст. 214–215.

38. Вшанували побратима. — "Вільне Слово". Монреаль — Торонто, ч. 27, 6 липня 1968.

1. Максиміліян Плечко. Організація збройних сил Української Гетьманської Держави 1918 року. — "Нація в поході", Берлін. 1948–1949, ч. 7–8, ст. 23.

1а. З архіву сот. Степана Цапа.

* 3 огляду на своє негативне ставлення до П. Скоропадського, Р. Млиновецький твердить, що Запорожців навмисне було запроторено "якнайдалі", тобто на Чернігівщину. Одначе саме в такому неспокійному й стратегічно важливому районі були потрібні найбільш надійні сили. Сам Млиновецький змушений визнати, що в тому районі Запорожці вели важкі бої і понесли "винятково великі втрати". Роман Млиновецький. Історія українського народу. — "Українське Наукове Видавництво", Мюнхен, 1953, ст. 539.

Про стратегічне значення Чернігівщини, що прикривала східні підступи до Києва, також пише радянське джерело: Нариси історії Чернігівської обласної партійної організації.— Київ, 1970, ст. 63.

В дійсності, згідно з можливостями і розвитком подій, уряд Гетьмана посилював свій військовий апарат, як зазначає радянське джерело, "маючи на меті з часом замінити своїми силами гарнізони з розпропагованими німецькими частинами". Цей процес відбувався "дуже повільно і навіть з важкими перешкодами, оскільки німецьке командування, хоч і дозволило Скоропадському формувати військові сили, але ставилось до цього з певним підозрінням". В. Є. Тичина, Боротьба проти німецьких окупантів і внутрішньої контрреволюції на Україні у 1918 році.— Видавництво Харківського Університету, Харків, 1969. ст. 167.

1б. Борис Монкевич. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк, 1956, друге видання, ст. 191–192.

* Один дослідник і учасник тих подій зазначає, що Запорозький кінний полк ім. Костя Гордієнка, яким командував полковник (соціал-революціонер) Всеволод Петров, "відмовився присягати на вірність Гетьманові, і внаслідок того полк був роззброєний". Дивись: Василь Ємець. Гетьман П. Скоропадський. Провідник національних сил, — "Батьківщина". Торонто, ч. 4. 28 лютого 1975 р. Можливо, що деякі козаки полку дійсно відмовилися скласти присягу і були демобілізовані. Одначе більшість з них, разом з своїм командиром полк. Петровим, очевидно, склали належну присягу і, як полк, увійшли до складу Окремої Запорозької дивізії VII Харківського Армійського Корпусу. Дивись: Петро Самутин. Організація українського війська за часів української Держави 1918 р. — "Календар Канадійського Фармера", Вінніпег, 1956, ст. 122.

Сам полк. Петров деякий час займав пост начальника штабу 12 ї піхотної дивізії в Лубнах, яка входила до складу VI Полтавського Армійського Корпусу.

Одначе в кінному полку були агітатори, які, щоб розкласти полк, закликали козаків до виступу проти своїх старшин і ширили ворожу пропаганду проти уряду, гетьмана і німців. Гражданская война на Украине, т. 1, кн. 1, Документ № 263.— Издательство "Наукова Думка", Киев, 1967, ст. 195–196.

** Рішення деяких козаків відмовитись від служби в Українській Державі легко зрозуміти, бо такий приклад давали українські політичні діячі. Наприклад, коли відносини між німцями й урядом Центральної Ради погіршилися настільки, що самі українці передбачали можливість німецької окупації України, голова Центральної Ради М. Грушевський запропонував своєму заступникові Сергієві Ф. Весоловському такий вихід з прикрої ситуації: "Ви, Сергію Феофановичу, маєте тісніші стосунки з нашими правими українськими колами —