Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

24. Там же, ст. 237.

25. Там же. ст. 250.

* Згодом появилися поголоски, що, мовляв, полк. Болбочан хотів розстріляти М. Шинкаря. Про цю справу В. Андрієвський пише таке: "Вже за кордоном довідався, що Шинкаря Болбочан мав розстріляти, що той ранений втік… Це могло статися пізніше, під час приготувань у Полтаві до Трудового Конгресу." В. Андрієвський, цитована праця, ст. 251.

В дійсності. Шинкаря засудили на розстріл за бунт у воєнній полосі. Арешт мав провести сот. П. Дяченко. "Проведено ним обшук. Знайдено в одній кімнаті скриньки з гранатами і гроші. Було затримано 20 осіб, між ними дві емансиповані "дами". Випав вирок штабу. Дяченкові наказано його виконати. На цей раз Шинкар втік, правда з простреленою рукою". Др. Матвій Стахів. Україна в добі Директорії УНР. т. 1, цитована праця, ст. 123. Також дивись: Лист сот. Барила до ген. Омеляновича-Павленка. — "Батьківщина", Торонто, ч. 9, 22 травня 1971.

Згодом Шинкар був призначений на пост командира більшовицької бригади, правдоподібно, Таращанської дивізії, і загинув 16 листопада 1920 року поблизу ст. Богданівка в бою з Мазепинським полком від руки сот. Чапайтіса. №. Середа. Останні дні збройної боротьби. — "Літопис Червоної Калини". Львів, 1930, ч. 12. ст. 4.

26. Лист сот. І. Барила до ген. Омеляновича-Павленка. — "Батьківщина". Торонто, ч. 6, 27 березня 1971.

* Побоювання полк. Болбочана швидко виправдалися, включно з його передбаченням відносно колишнього прапорщика царської армії, а тепер вже отамана Зеленого, командира повстанської Дніпровської дивізії. Після того, як війська Директорії зайняли Київ, зеленівці почали там бешкетувати. "У кожній людині, яка була добре вбрана, в білому комірці, з краваткою вони вбачали пана, ненависного пана, якого треба було знищити. Через те почались безпідставні обшуки, а часом розстріли". Саме це було причиною того, що полк. Коновалець наказав дивізії переїхати до Святошино. Незадоволені таким розвитком подій повстанці вирішили повернутися на Трипільщину, де перейшли на сторону більшовиків. Б. Антоненко-Давидович. Розповідь про отамана Зеленого "Трипільську трагедію". — "Визвольний Шлях". Лондон. 1985, ч. 10, ст. 1222. Також дивись: Микола Мельник. Omna regnum in se ipsum divisum dilabitur. — "Визвольний Шлях", Лондон, 1985, ч. 9. ст. 1121

27. Лист сот. Барила до ген. Омеляновича-Павленка. — "Батьківщина", Торонто, ч. 8, 1 травня 1971.

* Як пише Є. Коновалець, у Києві після прибуття Директорії було створено 8 розвідувальних і слідчих установ. Вони "були зацікавлені в утриманні власних розвідчих органів, що мали б право на власну руку проводити труси й арештування". Полковник Євген Коновалець, цитована праця, ст. 25.

1. Др. Матвій Стахів. Україна в добі Директорії УНР. — Скрентон, 1963, т. 2, ст. 161.

1а Сергій Шемет. Полковник Петро Болбочан, — "Хліборобська Україна", Відень. 1922–1923, книжка четверта, ст. 218.

1б. Лист сот. І. Барила до ген. Омеляновича-Павленка. — "Батьківщина", Торонто, ч. 8. 1 травня 1971.

2. Петро Мірчук. Українсько-московська війна (1917–1921). — Торонто, 1957, ст. 73.

* Подібну відозву з тою ж самою метою видав полк. Є. Коновалець: "Наказом моїм від 22 грудня 1918, ч. 21, було заборонено всяку агітацію проти існуючого державного устрою Української Народної Республіки, її самостійности. прав Директорії, законів, установ і розпоряджень підлеглої Українському Урядові влади. В додаток до того оповіщаю, що всі агітатори, котрі з метою ворожої агітації будуть з'являтися в казарми, табори та інші місця розташування війська, негайно будуть розстріляні". Петро Мірчук, цитована праця, ст. 73.

2а. Гражданская война на Украине. — Издательство "Наукова Думка", Киев, 1967, т. 1. кн. 1, Документ Ns 524, ст. 454.

3. Українська РСР в період громадянської війни 1917–1920 pp. — Київ, 1968, т. 2, ст. 69.

* Маються на увазі ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, що появилися під час революції 1917 року і становили окремий адміністративний апарат в державі, що призводило до двовладдя — державного і "революційного".

** Серед депутатів були більшовики, які згідно з вказівками партії, постійно домагалися передачі всієї влади в руки рад, щоб згодом різними заходами перебрати її в свої руки. Дуже часто більшовики закликали до переобрання рад, щоб одержати в них більшість і тоді відкрито вести свою політику.

4. Там же.

* Те саме джерело далі подає: "У 20-х числах грудня 1918 року в Харкові була заарештована група більшовиків. Вночі балбачановці повели схоплених на розстріл, поставили в ряд і відкрили вогонь. Один з більшовиків — Едуард Іонанс був убитий, а іншим — вдалося втекти", ст. 53. Ще одне джерело подає ширші інформації про цей випадок. Коли більшовики за допомогою залізничників намагалися захопити контроль над Південною і Північно-Донецькою залізницями, щоб в такий спосіб викликати "дезорганізацію в запіллі петлюрівців і виявити найбільшу співпрацю з наступаючою Червоною Армією", керівників спроби було арештовано. На знак протесту більшовики влаштували страйк, а 18 грудня Запорожці розігнали протестаційне зібрання й арештували його організаторів, Тоді виконавчий комітет Харкова закликав до загального страйку, який розпочався 19 грудня. Лідерів страйку було заарештовано і розстріляно. М И.