Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

на тому відтинку фронту полк. Антонові Пузицькому з'явитися в штаб Корпусу Січових Стрільців, де Сушко "наказуючим" тоном почав: "Віднині оборону Коростенського вузла перебирає Осадний корпус Січових Стрільців. Всі частини, які тут знаходяться, мають підлягати наказам команданта корпусу, евентуально мені, як його заступникові. Прошу зробити докладний звіт про ситуацію на фронті!

Але Пузицький з обуренням зупинив його;

— Прошу вас. пане Сушко, почекати ще з наказами. Поки що я тут командуючий групою військ і підлягаю наказам отамана Оскілка. Про те, щоб комусь іншому підлягати, я мав би дістати наказ від пана Головного Отамана, а не від вас. Ви не можете мені наказувати. Якщо вам доручено перебрати оборону Коростеня, то прошу перебрати її так, як я перебрав з полками Сірожупанників під ворожим гарматним вогнем, коли всі розбігались. Сил у вас у три рази більше, ніж мають Сірі полки. Тим часом на фронті на ЛІНІЇ Ігнатополя спокій. Я маю розпорядження з вашим прибуттям від'їхати з Сірожупанниками на польський фронт. Прошу протягом шести годин надіслати зміну Сірим полкам.

Вся самовпевненість молодого старшини зразу зникла.

— Пане полковнику! Почекайте хоч пару днів. Дайте мені зорієнтуватись в обставинах.

— Ви стоїте тут вже добу і не потурбувались особисто прибути на передову позицію, щоб мати уяву про те, чим хочете керувати з свого "вагон-салону". Пересуньте ваші ешелони ближче до фронту на Коростень Подільський. Місця там досить, а сьогодні вночі ешелони Сірожупанників від'їдуть на Західний фронт. Сподіваюсь побачити вас ще сьогодні на Коростені Подільському, де має бути ваш штаб. До побачення". Василь Прохода. Коростень — Бердичів — Житомир. — "Вісті Комбатанта", Торонто — Нью-Йорк, 1969, ч. 2, ст. 17.

(обратно) 402

33а. Історія міст і сіл УРСР. Харківська область. — Київ, 1967, ст. 727.

(обратно) 403

33б. З архіву сот. Степана Цапа, який покликається на "Українське Слово". — Берлін, ч. 46, 1 липня 1921.

* Хоч полк. Болбочан вимагав, щоб український уряд встановив зв'язки з Антантою, все-таки твердження радянського джерела про те, що Директорія уже в перші дні після приходу до влади вислала його в Одесу на такі переговори, зовсім безпідставні. О. Ю. Карпенко. Імперіалістична інтервенція на Україні у 1918–1920 p. — Видавництво Львівського Університету, Львів, 1964, ст. 80. Очевидно, що автор має на увазі безуспішну місію ген. Грекова. Докладніше про це пише проф. М. Чубатий. Перший Листопад на переломі української революції. Перший Листопад. — Нью-Йорк — Ванкувер, 1973, ст. 169.

(обратно) 404

ЗЗв. З архіву сот. Степана Цапа, цитована праця.

* Сергій Шемет пише, що ця розмова відбулася за день до арешту полк. Болбочана. Сергій Шемет, цитована праця, ст. 223.

(обратно) 405

34. Лист сот. І. Барила, цитована праця, ч. 7, 17 квітня 1971.

* Справа наплечників-погоніе не переставала турбувати "демократів-рево- люціонерів". Як згадує сот. Барило, "…пошарпані й скровавлені Запорожці відходили в район Держані—Зінківці, та по дорозі Гайдамаки [під командою О. Волоха — Я.Ш.] почали робити напади на частини 7-ої Запорозької дивізії [к р полковник Осмоловський). Треба знову підкреслити, що всі Запорозькі частини носили однакову уніформу, за винятком Гайдамаків. Вони вимагали від Мазепинців, Наливайківців, тощо, аби вони познімали наплечники-погони і відзнаки. Дійшло до того, що невдовзі з приводу цього виник бій. Гайдамаки перелякалися, бо Мазепинці (2-й Запорозький полк) заявили їм, що"…виб'ємо до ноги большевицьку нечисть…" У той же час їхав тією дорогою комкор [командир корпусу — Я.Ш.] Володимир Сальський зі своїм старшиною для доручень Штабу Корпусу підполк… Варфоломієм Євтимовичем. Сальський — по-директоріянському без наплечників (погонів) і відзнак. Євтимович. як І завжди, згідно припису — мав. Гайдамаки зірвали погони ЄвтимовичевІ. Євтимович хотів витягти пістолю, але Сальський затримав його руками… По прибутті Штабу Корпусу до Зінківців командири частин зажадали від Сальського сатисфакції для штаб-старшини для доручень підпол. В. Євтимовича: ліквідувати, розформувати Гайдамацький полк і викреслити його раз і назавжди зі списків армії, або ж замінити весь старшинський склад полку, а вояків по 5 розділити до фронтових інших частин. Сальський поїхав до Гайдамаків на мітинг, який відбувся в школі. Разом із Сальським був і я. По дорозі я підкреслив Сальському, що так чи іначе, але Гайдамаків потрібно ліквідувати раз і назавжди; це злоякісний чиряк, який не допустимий у війську. На його місце можна сформувати інший полк і не дивитися на те. що це якісь дивовижні любчики Гол. Отамана і тих, що з ним і навколо нього. Після смерти-вбивства полк. Болбочана чомусь Сальський страшенно полюбив Гайдамаків, одначе безперестанні конфлікти з цим полком та вимоги командирів частин змусили нарешті Сальського провадити розмови в цій справі з урядом У цій справі приїздили деякі міністри з прем'єром Ісааком Мазепою. Одначе наслідки цих розмов з урядом були такі, що надіслані агенти Волоха вбили командира полку полк. Виноградова". Лист сот. І. Барила, цитована праця. — Торонто, ч. 12, 26 червня 1971.

(обратно) 406

34а. Сергій Шемет. Самостійність, як нездійснена ідея, як деклярація, як державний чин. За велич нації у двадцяті роковини відновлення Української Держави. — Нью-Йорк, 1955, друге видання, ст. 35.

(обратно) 407

34б. В. І. Петров. З історії боротьби трудящих України проти буржуазно- національної Директорії і інтервенції Антанти. Великий Жовтень і громадян¬ська війна на Україні.— Видавництво "Наукова Думка", Київ, 1973, ст. 216.

(обратно) 408

35. І. Мазепа. Україна в огні й бурі революції 1917–1921.— Мюнхен. "Прометей", 1950, частина перша, ст. 68.

* Згідно з твердженням радянського джерела Еміль Енно під час