Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

Запорозький Корпус докотився аж до Уманщини, де зупинився до бою і цілою низкою боїв відпер ворога, але команда армії здала вже Козятин (С.С.), а деякі особи, що займали поважне місце в штабі Дієвої Армії, просто зазначили про припинення війни!

На біду, до Корпусу повернувся Волох і досить демагогічно приступив до команди 13 березня 1919 р. Я в той час тимчасово виконував обов'язки начальника штабу Корпусу, і з першої розмови з Волохом прийшов до переконання, що він має намір з'єднатись з комуністами, а тому просто заявив йому, що він погубить Корпус, а сам подався до демісії, за що й був заарештований. Після цього пройшло 3–4 дні, і Волох, зібравши нараду на залізниці в Зятнівцях, під загрозою примусив підписати універсал про скасування директоріянської влади і перехід на бік рад. Після цього розпочався форменний розвал Корпусу, бо начальник 2-і Запорозької дивізії отаман Юрко Осмоловський зі своїми полками та іншими, що прилучилися до них, не підлягли цьому універсалові, а Гайдамаки, послухавши свого батька Волоха, розпочали з комуністами братання, за що поплатилися цілком двома своїми курінями, та дякуючи їм, майже ввесь загинув перший піший Республіканський полк. Після цього "батька" Волоха старшини прогнали з Корпусу, але ж він вже встиг вивести його на Одеський шлях; Жмеринка вже була зайнята. На цей шлях вивів свої війська і отаман Колодій, очевидно під впливом заснувавшогося в його штабі ревкому. Наймити комуністів добре знали, що на цьому шляху усе добро мусить попасти до рук їх патронів. Що Волох про це дбав, свідчить те. що разом з Гайдамаками він вивіз з Проскурова кільканадцять тисяч нових рушниць, які цілком попали до рук комуністів.

Коли Волоха усунули з посади, він розпочав провадити агітацію, що війська продаються румунам, і що кожний чесний українець не повинен вступати на землю румунських буржуїв. Але на нього вже тоді ніхто не звертав жодної уваги, і тоді він першим ешелоном через Басарабію проїхав до Головної Ставки не для чого іншого, як для того, щоб нанести удар нашій армії. По приїзді Запорозького Корпусу до Радзивілова, щоб охоронити наше військо від комуніста Волоха, я подав через начальника розвідки, теперішнього начальника охорони Головного Отамана Чоботарьова доклад головній команді військ, де документальними даними схарактеризував його діяльність, зазначивши, що у Вапнярці, в присутності моїй, отамана Кобзи та полковника Зельницького Волох заявив, що після арешту полковника Болбочана, він хотів заарештувати усю Директорію і авантурника Петлюру. Звичайно, що такими подіями він би виконав цілком завдання комуністів. Мені не відомо, чи той доклад дійшов до Головного Отамана, але на другий день мені Волох заявив, що коли б він знав, що я його так атестую, то вже давно би мене розстріляв.

Свою заяву зробив Волох упевнено, додавши в свій час, що сам персональний ад'ютант Головного Отамана от. Доценко на його, Волоха, боці! Дивно, Волох за свою діяльність не був притягнутий до відповідальності, а навпаки, Петлюрою по кількох днях був призначений начальником 1-ї Запорозької дивізії (6-ї). Але дякуючи одвертому виступові проти нього команданта Гайдамацького полку полковника Виноградова та командного складу інших частин дивізії, він не насмілився туди показатися. Після цього Волох одержав призначення головного отамана всіх повстанців України і війська позбулися його, але далеко було до того, щоб їм позбутись від руйнуючої праці отаманів, від більшовизму. Тайний лівий соц. р. В. Кедровський не міг погодитись, щоб він не був теж якимсь головним, і от утворюється Державна Інспектура, а сам він становиться Головним Інспектором.

Стало цілком зрозумілим, що інспектура такого напрямку донищить армію, і я примушений був прийняти на себе новий удар волохівщини, щоб і надалі охороняти Запорозький Корпус від розвалу, а тому на прохання командного складу Запорожців, я згодився на інспектора військ — надаю право кожному начальникові дивізії підібрати собі інспектора, щоби праця провадилася в згоді; в полки та окремі частини інспекторів не призначаю, бо інспектура, по всій своїй красі, зразу би зруйнувала міць армії, яка в той час ще була. Але ж бувший помічник тимчасово виконуючого обов'язки командуючого Запорозькою Групою, теперішній комуніст Ліневський. ставши тоді начальником дивізії, підібрав собі інспектора Дерещука — теж теперішнього комуніста. Таким чином волохівщина стала відживати. Цих два мужі України були у великій повазі у тимчасово виконуючого обов'язки командуючого Запорозькою Групою полковника Сальського. і щоб остаточно не загострювать відносин між мною та командуючим Групою, поки що усунення їх з армії відкладаю. Після цього всього, та ще й хиб командного складу під час операцій, у Запорожців невольно воскресає в пам'яті і- людина, яка залишила по собі світлі сторінки і. стоячи на боці правди, перешкоджувала Волохові та його компанії проводити на поводі у комуністів свої ганебні справи. Кроки Волоха і К° в бік комунізму, кожна зайва від цього смерть Запорожця лише зміцнювала любов до свого чесного борця — Запорожця полковника Болбочана. Після зайняття міста Проскурова прибув полковник Болбочан, якого в той час оправдали після довгого інтернування в Галичині. В той час я одержав від командного складу Запорожців заяву про призначення полковника Болбочана до команди Запорозькою Групою. Переконавшись у злій волі Волоха і компанії, бачучи. як гине наша армія, і прийнявши до уваги міжнародну ситуацію, яка вимагала від нас міцної армії, я став на грунті зміцнення боєвої міцности армії — Запорожців та охоронити їх від деморалізації і розвалу волохівщини, а тому на підставі І. параграфа закону про Державну Інспектуру допустив полковника Болбочана до команди Запорозькою Групою, виславши до Головного Отамана рапорт про затвердження. Зразки як заяв Запорожців, так рівно ж і моїх розпоряджень до цього додаю.

Річ в тім, що по російським законам (бо про це вказівок української влади не було), коли начальник військової частини підпадав під слідство, то посада рахується за ним, і по оправданню його він приступає до виконання обов'язків попередньої служби, таким чином моя санкція на вступ полковника Болбочана до команди Запорозькою Групою була цілком підставна.

З цього було зроблено цілий державний переворот, а мене за це було оголошено зрадником держави і народу. До цієї партії "Волохівських патріотів" прилучився і персональний ворог полковника Болбочана Наказний Отаман Осецький, безглузді розпорядження якого в бутність його начальником Генерального штабу осуджувались полковником Болбочаном, та не ним одним, а усіма, хто тільки ніс тягар