Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера

на своїх плечах. Ці мужі держави спасали її по-своєму і всіх, хто тільки болів душею за дійсні інтереси людности України, хто в державному розумінні державних справ підкреслював хиби тодішнього урядового розпорядження, особливо військового центру, називали зрадниками, контрреволюціонерами, тощо. Диктатура соціалістичного кабінету знищила всяку волю вільного слова і на зразок совдепії засудила чимало громадян на бездіяльність.

Полковник Болбочан вже божевільний був розстріляний. Мене Осецький вже з Язмолинець наказав без суду розстріляти, і здавалось би, що по їх розумінню, зрада винищена, так ні. треба випускати до народу України особливу відозву про зраду командного складу, що лише віднімало повагу до нього, а гниль запілля та невідповідні керування військами з центру давали армії цілу низку поразок, що ще більше підривало довір'я до свого бойового старшинства. Міністерство Лизанівської пропаганди було отрутою для армії, воно лише то й знало, що кричало про болбочанівщину, зате про Волоха ніхто ані одиим прикрим словом не обмовився. Між тим Волох, виїхавши до повстанців, написав до Гайдамаків листа, "щоб кидали того Петлюру" і переходили до нього, батька Волоха, де він обіцяв їм золоті гори. Гайдамаки Маслов та Ліневський приложили всі зусилля, щоб допомогти

"батькові Волохові", але ж на перешкоді їм став командант Гайдамацького полку полковник Виноградів, за що його зрадницьки вбили в селі Охрімовцях, а Гайдамаки повели рішучу агітацію на користь Волоха І довели деякі частини до формального бунту; а тим часом ворог, зайнявши Проскурів, посувався на Кам'янець. Дякуючи командиру 2-ї Запорозької дивізії отаманові Осмоловському, тому самому, що стояв разом зі мною та іншими Запорожцями проти авантурника Волоха і К°, його прибічників, вдається Проскурів відбити, а тим часом поспішає Галицька армія, і справа на деякий час поліпшала, але ж, власне кажучи, для тих, хто дивився очима не звичайного обивателя при державному кориті, ці справи лічитись ліпшими не могли. Київський бій виявив все це гаразд. Армія розпадалася, аж доки не докотилася до Любара-Чорториї, де Волох остаточно наніс ніж у спину частинам армії, що складалася з найкращих лицарів України. Не стану згадувати докладно, як на Уманщині Волох, Ліневський, Дерещук та інші крикуни "болбочанівської зради" нападали на наше військо, грабували його та найкращих вояків розстрілювали, то були найприкріші хвилі життя нашої армії. У важку хвилю такого її життя прилучився я до Запорожців, серед яких перебував до з'єднання з фронтом, хоча ж офіційно я рахуюся зрадником України та поза законом.

В час нової доби відбудови України, коли голос правди та палка любов до рідного краю покликає всіх його синів, хто тільки здібний стояти вище шкурно-посадної політики, я не можу спокійно перебувати в стороні, бо тоді я був би по почуттю свого серця дійсним зрадником, а тому я звертаюся до Високого Правительства УНР з проханням розглянути мою попередню діяльність, яка мала своїм завданням боротьбу з нечесним елементом армії. Для вирішення справ про зазначену діяльність я прибув від Запорозького Корпусу до уряду УНР. Полковник Гавришко Микола".

З архіву сот. Стапана Цапа. Згідно з заміткою переписувача сот. Цапа, лист з датою 28 травня 1920 року був опублікований в "У.С.", ч. 46, ст. 6. Правдоподібно, що мова йде про газету "Українське Слово", що видавалася в Берліні з 1921 до 1923.

(обратно) 501

25. Полк. Іван Дубовий, цитована праця.

* В той час Запорозька Група складалася з 6-ї, 7-ї, 8-ї дивізій, Бригади Гайдамаків, кінного полку Чорних Запорожців, гарматних і технічних частин. До складу 7-ї дивізії входили 1-й Республіканський полк під командою полк. Мальцева. 2-й полк ім. гетьмана Мазепи — полковника Івана Дубового, полк ім. Наливайка полк. Зельницького, полк ім. Богуна — полк, Цилюрик, кінний полк Чорних Запорожців полк, Петра Дяченка, гарматна бригада полк. Лощенка і важка гарматна бригада полк. Ярцева.

(обратно) 502

26. Там же.

(обратно) 503

26а. Там же.

(обратно) 504

27. Борис Мартос, цитована праця, ст. 40.

(обратно) 505

28. Там же.

(обратно) 506

29. Там же.

(обратно) 507

* Немає нічого дивного, що було видано наказ арештувати тих діячів-са- мостійників. Вони ж вели роботу, виразно скеровану "проти С. Петлюри і проти його соціалістичного уряду, що вів Україну не знати куди. Це викликало репресії проти цієї партії". Іван Огієнко, цитована праця, ст. 701.

(обратно) 508

30. Борис Мартос, цитована праця, ст. 44.

* 3 цього виходить, що уряд УНР і Головний Отаман дійсно були стривожені можливістю державного перевороту, коли без жодних обвинувачень склали список осіб для арешту. Цікаво, що список складається лише з осіб, які були "правих" політичних переконань.

(обратно) 509

31. Там же, ст. 41.

(обратно) 510

32. Там же. ст. 41–42.

* Таке твердження зовсім безпідставне, бо між ЗУНР й Польщею велася війна, Галичину не можна було підозрювати у будь-яких стосунках з більшовиками, бо її уряд відмовився за обіцянку допомоги проти Польщі пропустити збройні сили більшовиків на допомогу угорським комуністам. Про Денікіна також не може йти мова, бо він зовсім відкидав існування української державності. Твердження, що багато старшин "майже відверто тягли до Денікіна" також безпідставне. Командний склад української армії, який перебрала Директорія від Української