Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

|6и. Після того беруть очіпок і намагаються вдягти його на голову молодій, але вона зриває його з голови та відкидає геть від себе, на поріг хати. Коли їй пощастить це зробити, а парубки, що стоять коло порога, заберуть очіпок, то молодий мусить викупити його, давши їм трохи грошей. Нарешті після того, як молода відкинула очіпок тричі, його остаточно вдягають їй на голову, і тоді підходить до неї мати з наміткою і покриває нею дочку, перед тим перехрестившись. Наміткою покривають молоду поверх очіпка, і вона, так само як і раніше.

мусить противитись цьому l,lS; часто, перш між начепити намітку, нею помахають кілька разів над головою молодої |м.

Вбравши молоду в намітку, иноді ше надягають їй шапку молодого. Але вважалось би з боку молодої за образу для молодого та за велику неввічливість, якби вона спробувала скинути її з себе.

На Катерннославщині дружко кладе очіпок та намітку па віко діжі, ставить віко собі на голову й обертаться кругом на одному місці Трді нахиляють голову молодої, і брат її починає розплітати їй косу, а свашки та сестри налягають очіпок та намітку. Само собою, що молода мусить увесь час плакати і трохи противитися цій процедурі .

Пісні, які супроводять оці церемонії і що їх співають свашки, в поетичній алегорії дають зрозуміти молодій, що вона з цього часу належить до їх стану і мусить примиритись із своєю долею: «Хилися, калинонько, хилися, не журися, невістонько, не журися; обломаєм калиноньку, заберемо дівчиноньку». Дівочий хор, одповідаючи, каже молодій: «Ми зведемо калиноньку, не дамо ми дівчиноньки». Тоді свахи ваблять дівчину, обіцяючи їй очіпок з перлами. Дівчата, зі свого боку, радять їй не спокушатись обіцянками свахи та обіцяють їй від себе знову заплести їй косу та прикрасити її вінком з перлами. Свахи переконують далі, що очіпок молодиці кращий, ніж дівочий вінок, а потім, вдаючи, що вони вичерпали всі аргументи, звертаються до матері та просять, щоб вона вийняла стрічки з коси своєї дочки. Тоді дівчата співають: «Бідна Маруся, жалко нам, що ти покликала нас на вечерю»,— начебто хочуть одійти Тоді поїзд молодого, наче виправдуючись в усіх насильствах, зачинає иншої пісні: «Зозуля в садочку звила собі гніздо, та жалкується, що сокіл 145 знищив його та порозкидав зозулята». Сокіл одповідає: «Марно гніваєшся на мене, це не я зннщив твоє гніздо та розкидав твоїх зозулят; гніздо знищив буйний вітер, а дітей розкидав дрібний дощик...* Маруся жалкувалась на Василя: «Нащо ти розплів русу косу, нащо розігнав моїх подружок*.— «Не жалкуй, Марусю, - одповідає, їй Василь,—це не я розплів твою косу, це твій рідний брат, це не я розігнав твоїх подружок, це старший сват* ІЬ6.

Скінчивши обряд покриття голови молодої, приносять урочисто жертве-ннй хліб — коровай — та починають процедуру його розподілу. Старший боярин, вимивши руки, тричі просить у старостів благословення принести коровай: «Пани старости та підстарости, благословіть святий коровай до хати внести». «Хай вас бог благословить!» Потім він іде в комору і вертається, несучи коровай на віку діжі, застеленому наміткою. Ставши на порозі хати, він не раз просить дозволу старостів переступити поріг, і то завше з тою самою сакраментальною фразою, то повторюється без кінця в усіх шлюбних обрядах. Після того старший боярин входить до хати і ставить коровай на стіл. Розуміється, все це іде в супроводі ритуального співу, і хор, як це він робить завше, описує та пояснює кожний чин весільних персонажів. Діставши від старости благословення на розподіл короваю між усіма присутніми, старший боярин цілує його 167 та починає краяти «золотим ножем», як каже пісня |ь®, а його товариш розкладає на «срібну тарілку» та розносить усім присутнім, за порядком споріднення та за віком кожного. Верхня частина короваю, як ми вже зазначали, являє собою місяць: розрізана по половині, вона припадає молодим; мати та батько милодої ІМ дістають дальші шматки і т. д. В той самий час хор нагадує старшому бояринові, що пін також має право на участь в цьому розподілі; він вимагає своєї частки, загрожуючи, коли іцо, не віддати молодої (Чуб., № 1067), а то й загороди-

«Aubrev sag« in one Ы his manuscript.*: «When I was a liltleboy (before the civil wars) have seen accorrtag l° *^*e^U5,om Hen, the bride and bridegroom kisse over the bride-cakes at the table» (Wood, op cit.. 225—226)

«Щоб виявити активність та завдячувати свос щастя тільки самому собі, римлянин з нагоди свого шлюбу власними рухами чинив жертви, хоч при всяких инших обставинах він це доручав жерцям» (Consensu parentum labulis etiam mar lus nuncupates, ad nuptias oflicio frequenti cognatorum et affinium stipatus, temp lis et aedibus public» viel.main immolabat. Apulée. Metamorph . I. IV) Ed du Mcril, op cit., 38

В східній Україні мати дістає при розподілі пару черевиків, зроблених з тіста, а батько одну сову, з числа тих, що оздоблюють коровай Е. П. Радакова, Свадьба въ селѣ ОрловкЪ Славяносербскаго уЪзда (Рукопис).

ти молодому дорогу та одібрати в нього коня («Степ», ст. 213) . Цей звичай, так само як і зазначені вище звичаї перейми та викупного за молоду, вказують на сліди дуже старих соціяльних форм. Явна річ, було необхідним, щоб усі присутні родичі брали участь в розподілі цього