Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

В одній з цих пісень говориться:

Викотили, викотили,

Та медову бочку |вг.

Видурили, видурили В пана свата дочку.

Та поклали її, милу,

На постелю білу...

Ой ми ж її не дурили,

Сама захотіла Червоного буряка До білого тіла...

В иншій пісні рідня молодої звертається до товариства молодого та просить їх не бити дівчини та не сварити її, а прийняти її, як гостю, не пускати її ходити босою по росі на луках та давати їй кожуха зимою. Мати молодої звертається нарешті до свого зятя та просить його пригорнути жінку до свого серця та дати їй ознаку, цебто дати доказ її дівоцтва .

Дочка прощається з матір’ю дуже ніжними словами:

На добраніч, на добраніч,

І не на одну годину, і не на всю ніч,

І не на всю ніч, і не на весь рік,

1 не на весь рік, а на весь вік.

А бояре похваляються, голосно співаючи:

Ми бояре-ловчі, у нас ноги вовчі;

Ми вловили звіринку, вона має перинку...

Мн її піймали, у перину загортали... іа

форму грабунку: двом молодцям з роду вбитого доручається заграбити умовлену частину худоби з роду того, хто вбив (Макс КовалсвскіА, Законъ и обычай на Кавказѣ II. 17)

У всіх слав'янськнх та індо«вропейських народів молода іде в супроводі товаришів молодого, иноді по-військовому озброєних, щоб оборонятись та відбити всяку спробу захоплення молодої (Ed. du Mèril, op. cit., 50; Laumier, Gfcrem. nupt., 138, 159 etc.).

1,1 У Болгарії замісць курки дають півня, оздобленого намистом з печених кукурудзяних зерен. Один з слотів урочисто несе його в поході-

Про символічне значення бочки див. Потебня, Обьясненіе малорусскнхь я срод. народи пгсенъ, II, ст. 9 ,м A Wereszczyteka, op. cit. (Рукопис).

,И О Roszkiewicz, ор cit., 27, № 124. 125

Ритуальні удари батогом, що молода дістає від свого майбутнього чоловіка, практикуються у всі* слав’янських та в инших індоєвропейських наро-дів1“5. їх пояснюють самі слова молодого, які він примовляє, і пісні, і коментарії вчених, як символ підлеглости жінки чоловікові. Сумцов, на нашу думку, дає дуже правдоподібне пояснення цього примітивного значення. Він знаходить в них аналогію з ритуальними ударами луперків під час луперна-лій (Lupernalia —свята в честь Пана) у стародавніх римлян та з медоносними батогами асвінія (Asvines), шо символізували ранню та вечірню росу, шо сприяє родючості нив us“. Цей погляд підтверджується звичаєм, що переховався в багатьох місцевостях, де молодий тільки обмахує довгим батогом молоду з усіх боків |в6, а то й вдаряє ним по возі'®7, об'їжджаючи навколо. Знаходять також вказівки щодо цього звичаю на Білорусі, де молодих підіймають зі шлюбного ліжка ударами батога; тут батіг чи палиця фігурує, як і взагалі в більшій частині шлюбних обрядів. Знаходять також наближення до цього у пісні, що її співають, виконуючи звичай посипати зерном людей та хати на Новий рік; в цій пісні св Ілля сходить з неба на весілля з хлібовим батогом у руках. Де махне він батогом, там родить збіжжя.

Але можна припустити також ще й инше пояснення, ке таке міфологічне, але яке не виключає, однак, пояснення Сумцова. «Необхідність покладатись на нам’ять свідків,— каже Ed. du Méril,— дала походження одному дуже брутальному звичаєві: після всіх обрядів присутні жорстоко вдаряли один одного, щоб краще все запам’ятати* ІМ. Як каже Макс. Ковалевський, подібні удари, як символи чисто юридичні, практикуються в країні хевсурів на Кавказі при складанню договорів: «Не забувайте, що в мене позичено стільки й стільки грошей!> Це нагадує поличннкн штирійських селян та січення хлопців у Великоросії, коли відновляється межа після сперечання "*9. Релігійний ритуал міг перетворитись тут в символ.

Під час цілого походу до хатн молодого весь час співають: «Вроди, боже, гречку, чорну, кострубату; ми ведем невістку, молоду й багату»|1JU,

Привезено гілля

Ой з-за гір та й в поділля.

Посажено го в місті, в городочку,

Під муром в холодочку.

На білім камінейку;

Вином го підливано,

Шафраном підсипано.

Марно зілейко заквіло,

І маленько зародило.

Єно дві ягодойки,

А обі червонойкі ,91.

' Див : Сумцоаі., О < плд обыч, 94. Krau», Sitte und Brauch der S üdsU*«i, 386; Бо«п.. Кт.врачипчу npauy бодгаръ, 40. Ltrbrecht, Volkskunde. 376, 377; Laumier, Cèrém nuptiales, 91 ; Wood. The wedding day, II, 48, 112, etc. У чгремисіп Каїаиськоі губернії полола не зразу сідає иа воза; вона ставить одиу ногу та А одходить Так вона робить тричі, аж поки віэиик поїзду не эмушус П сісти ударом батога (Смириоаѵ Черемисм, 130, 131)

Сумцоиі., op eil., 94, 95 ' Он. Гриша, Весілля в Галицькому повіті Полтавської губ. (Рукопис).

Елена Марковимъ, op. cit., Степ. 215.

Ed du Mer І, op cit., ІЗ. *У Швеції, після шлюбного благословення, коли налягають перстень, присутні, повернувшись спинами, б’ють один одного кулаками, щоб запам’ятати такий урочистий акт. так само, як роблять вони, коли комусь надається шляхетство» (De Collieres, I.a foresle nuptiale, геітпрг. 1865. p. 83). їм ^акс КовалевскіА. Законъ и обычай на Кавказѣ, M.. 1890, ст. 110.

A. WeresrczyAska, Вессілля в Острополі (Рукопис!.

Чубинскій. Труды экспед. IV, № 1236

Варто зазначити луже цікаву пісню, де говориться спочатку про захоплення дівчини, потім про її розчарування: «Цього вечора наш Василь не спав до півночі, все гадав, як йому звести молоду Оленку». «Оленко. зозуленько сива, іди з нами: наші горн не такі, як ваші, а складені з креміню, наша трава не подібна до вашої, у нас шовковая; наші поля вкриті рожами, а річеньки течуть медом; наші сади заросли тернами, на вербах ростуть горіхи, а наші дівчата у срібло вдягаються*. Молода Оленка не спала цілу ніч, готувалась до від'їзду. Проїхали гору, проїхали другу, на третій спинились. Тоді молода Оленка питає: де ж ті крем’яні гори, шовкові трави, рожеві поля, медові річеньки тощо? Василь одповідає: «Рожеві поля —твоє личко рожеве, шовкова трава — твоя руса коса, медові річки—твої милі губки, тернові садки —твої карі очі...» Оленка сіла Й задумалась... далі стала гірко плакати: «Боже мій милий, як я каюсь тепер Маю батька, як сокола. І кинула його, мала матір, як жайворонка, та й залишила II... Боже мій, якого лиха я наробила!.. Хто вишиватиме сорочки, хто піде до криниці по воду, хто вимете хату, коли їхня дочка пішла так далеко від них?..» Садовлять молоду Оленку на віз. Мати Оленки слідом іде: «Зятечку мій, я віддам тобі коня вороного, верни мені мою дочку в дівочому вінку; я