Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

Церемонія ця символізує дві річі: перше — лукавство ворога та заходи остороги, яких вживають проти нього, а друге — пророкування та побажання достатку та врожаю (кожух, вода, зерно). Переважає виразно перше уявлення в сучасній свідомості народу, як це видко з певних варінцій ритуалу, В деяких місцевостях мати молодої, також у вивернутому кожусі, загрожує молодому і тричі підходить до нього, «щоб налякати ного». Иноді молодий та старости б'ють її батогом, щоб показати, що вони її не бояться. В инших місцевостях теща лає своєму майбутньому зятеві шклннку води, яку він кидає на землю, після того вона частує його горілкою з своєї власної шклннкн тощо. Явна річ, ми маємо тут перед собою дуже старий звичай, мабуть, арійський, який пізніше, коли до нього додано наподоблення хитрощів та ворожнечі, став не таким виразним.

Діставши дозвіл увійти до хати, молодий та ного поїзд спочатку все-таки не входять, а, спинившись перед дверима, вичікують кінця дуже характеристичної та повної значення церемонії. Дві свашки— одна з боку молодого, друга з боку молодої,— підходять та зустрічаються на порозі хати, кожна з засвіченою свічкою, хлібом та сіллю. Правою ногою свашки стають на поріг, зліплюють свої свічки докупи, щоб вони горіли одним вогнем, та трнчі цілуються через поріг. Явна річ, що цей звичай дуже наближається до того звичаю з смолоскипами в індусів, греків та римлян, а також у германців тощо, коли вживали смолоскипи на весіллі; цей обряд показує справжнє злучения, шлюб двох священних вогнів двох родин, символізуючи разом із тим замирення І шлюбне злучення; через те його Й слід віднести до стародавнього культу вогню. Про це нам говорить і пісня, що її при тому співають:

Кремінь, кремінь! Он дай же нам вогню Свічки засвітити.

(Чуб., IV, ст, 596).

«Вогонь,— каже Ed. du Méril,— через свою пірамідальну форму та з огляду на плідну силу сонця вважають за символ фалоса (треба, мабуть, зазначити при ньому, іцо саме слово раї по-санскритському означало горіти та родити); палкість кохання та шлюбні походні стали такими загальними метафорами, що ввійшли до звичайної мови, І не можна було пристойно святкувати весілля, не маючи запалених смолоскипів.. Хоч духовенство й намагалося завести в шлюбні обряди чистоту та здержливість, звичай цей поширився і тримався ціле середньовіччя» 13э.

Після цього старший староста, взявши білу намітку, шо була колись, а в багатьох місцевостях є І тепер вкриттям голови для молодиць, кладе в неї три калачі та входить в хату з двома старостами зі свого поїзду. Він кладе хліб на стіл, заховуючи при тому цілковите мовчання, Тоді мати молодої бере калачі, загорнуті в намітку, та на їх місце кладе свої, а старший боярин та старости відносять їх у намітці в сіни. Роблять це тричі, весь час заховуючи повне мовчання. Хор тим часом співає пісню, яка пояснює це мовчання тим, що ні перші посли, ні ті, що прийшли потім, гне вміють говорити». Екзота-

іМ В мояеит, лріииачгнии длн шлюбу, пишись*! ,і<іпиннІ ібириюгься в хаті, і найстарший і присутніх бере оі ниво та вдаряє ним по кремінцеві, щоб викресати кілька искр для завершення шлюбного злучення (Laumier, Cérémonies nuptiales, 120, та В- Picart, Cérémonies el coutumes religieuses. I, 382)

’* Ed. du Méril, Des formes du mariage, etc., 25— 26; див. також A. de ûubernatis, op. cit.. 178; Gaya, op. cil., 23, 65, 81; Laumïer, op. cit., 233, 293, 330; Wood. op. cit. II, 268; Сумцогь, O свадебныхъ oûum., ct. 89—91 мічннй характер цього звичаю майже зовсім заник у народній свідомості. Пісня дає дуже наївне пояснення, чому вони не вміють говорити:

Перші посли прийшли.

Не вміли говорити;

Дайте їм води пити,

Щоб вміли говорити;

Дайте їм хліба їсти.

Щоб вміли одповісти.

(Чуб.. № g82. 928).

В певних місцевостях Київщини цей обряд виконують перед тим, як мати молодої виходить назустріч зятеві,— це нам здається натуральнішим. Староста та двоє бояр кладуть на тарілку калач, в якому запечено перстня 1,0 молодої; потім вони беруть намітку, І тоді один з них тримає тарілку з кала* чем, покладеним на намітку, а двоє инших беруться за кінці намітки. Але на цей раз вони вже не мовчать, як то було раніше, а староста виголошує привітання: «Кланявся молодий молодій, бояре— дружкам, старости — старостам, музики — вухам, світилки — коцюбам, а цимбали затнкачам». Цю тираду він проказує гричі, а хор тим часом усе співає проте, що старости не вміють говорити. Після того їх «зв’язують», цебто прикрашають вишиваними рушниками, і тільки тоді мати молодої іде назустріч зятеві, і відбувається та церемонія з вівсом і водою, що ми її зазначили вище 141. На Волині один з старостів, виходячи по-друге з хати, зриває квітку з гільця молодого та обмінює її у старости молодої на квітку з її гільця иї.

Тим часом молода весь час сидить иа посаді, схиливши голову на стіл. Н покривають наміткою из І кладуть на голову хліб та дрібки соли.

На праву руку коло неї — І'ї старший брат (в багатьох місцевостях він мусить бути нежонатий) та молодші брати, чи молоді брати в перших, із здійнятими догори палицями в руках ,м. Повернувшись утретє, старости, що досі мовчали, тепер иноді повторюють офіційні розмови, що вони їх провадили вже, коли приходили сватати дівчину. Як і тоді, вони «зв’язані» рушниками і тому мусять платити викупне (або давати хліб, горілку тощо). Иноді, однак, вони виступають як нападники: підходять до братів молодої, здіймають палиці та б'ються з ними ,4S. Після того пропонують скінчити та замиритися; починають торгуватися і кінчають на тому, що платять викупне, яке складається з найменшої суми грошей та з кількох подарунків для братів, найчастіше ножів (цей звичай дуже характеристичний: очевидно, що це відгомін далекої епохи, коли викупне за молоду, що його давали братам, дійсно платили зброєю). Тільки тепер брати покидають свою сестру і лишають її сидіти за столом. Вони лізуть попід столами І швиденько виходять з хати ,1в. В Катеринославському повіті брат молодої, перед тим як одійти, одверто каже: сТепер ти вже не моя, ти Петрусева, я продав тебе» И7.

В деяких місцевостях брат молодої, тікаючи після продажу сестри, сідає на коня