Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Ой під лісом битая доріженька,
А серед лісу рублена криниченька.
Коло криниці червона калинонька;
Ой туди їхав Іванько з боярами;
Йому калина дорогу заступила.
Вийняв шабельку, став калину рубати,
Та стала йому калина промовляти:
Ой пе для тебе ця калина сажена.
Тільки для тебе Маруся наряжена.
Калина — символ молодої дорослої дівчини. А в инших піснях говориться:
Ізсікли калиноньку, зрубали,
Уже нашу дівоньку звінчали...
Січана калинонька, січана,
Вже ж наша Марусенька звінчана.
(Чуб,. № 672, 676, 720).
Коли молоді наближаються вже до хати молодої, куди, як каже пісня, послано сокола114, щоб сповістив про їхнє прибуття, батько й мати йдуть
R 4 ^•!<ї^,кола',Іослания 1 молодого див. Потебня, Объяснсиіе ыалорусскихъ и сроди. иародкыхъ nt,сект,, аршава. 1883. І.ст. 266. passim; II, 167—169. Про ведичне значення сокола як репрезентацію Soma див, Овсянн-ко-к.улнковскій, Опыт изучеиія вакхическнхъ культовъ, ст. 106—107.
назустріч поїздові, тримаючи в руках віко діжі, покрите скатіркою, а на ньому розкладено хліб, сіль та пляшки з горілкою. Молоді вітають їх І дістають од них благословення хлібом; але зараз же потім вертаються до напо* доблення ворожнечі, що начебто існує між ними. Це наподоблення можна, однак, пояснити инакше, і з більшою правдою, стародавнім звичаєм чинити лиття в честь землі. Батько молодої подає своєму зятеві чарку горілки; зять бере її. але, слухаючись хору, який перестерігає його, щоб не пив того, що дає йому ворог, та радить йому передати чарку бояринові, щоб той вилив її на гриву коневі,— передає справді чарку старшому бояринові, і той через плече виливає горілку на землю115.
Потім староста наказує молодому взяти в руку кінець рушника, що є його окрасою І що його він носить через плече як шарф під час цілого весілля, а другою взяти молоду за її хустину. Наказавши їм обійти тричі навколо діжі, що стоїть серед двору, він пропонує їм пройти ще лід віком діжі, яку батьки молодої тримають як тільки можуть високо, над своїми головами. Цей звичай нагадує звичай стародавніх індусів, які примушували молоду пройти під ярмом .
В багатьох місцевостях України мати сама іде назустріч молодим, що вертаються з церкви; вона вдягнена тоді в вивернутий кожух. В Галичині вона дає на кінці иожа мед молодим, спочатку зятеві, а потім дочці; потім вона маже медом чоло, підборіддя та щоки обом молодим, а після того частує медом цілий поїзд, але нікого з них не маже М7.
Виконавши ці церемонії, молодих ведуть до хатн. їх обводять тричі навколо стола тим самим способом, як ми вже описували, садовлять на посад І після того частують їх горілкою, а всі присутні сідають до столу обідати. Тільки молоді не беруть у цьому обіді участи, і так само, як і на заручинах, вони їдять окремо, в нншій кімнаті. В Галичині, наприклад, молоді їдять кашу на молоці. що її мусить зварити сама мати. З-поміж численних пісень, що їх співають за обідом, є одна, в якій, між иншим, говориться, що приготовано два голуби на обід для самих молодих. Явна річ, що це було колись ритуальною стравою, яка стосується, мабуть, до стародавньої жертви ns. Наприкінці обіду дівочий хор нагадує поїздові молодого, що він марно чекає тут І не вертається до хати свого пана, бо ж молода ще не належить йому:
Та чого, бояре, сидите.
Чом та додомоньку не йдете?
— Та ще дівчина не вийшла наша,—
У Хорватії в подібному випадку староста бере глечик з молоком І виливає його на землю Иличъ. Народ-иые слаиинскіе обычаи, цнт у М Сумцова, О саидеби. обрядах, ст. 151 Як свідчить Biprl.nA. стародавні римлян*’ широку жертвували глечик мономі та пиріг Пріалові, представникові плідної сили Sinttm Іасия et haec te llba, Priape quotaiinis II Едресіаге sat es. custom es pauperis hnrti (Eclog. Ѵ1І. v. 33).
Haasch. Indische Studien, V. crop 199. Isidor каже:.. «Conjuges apellati propter jugum, quod imponitur тяігнпппю conjugendts. Jugoenim nubentc* subjiri Stnum tactis et haec Те liba, Pf аїре quotann» // Едресіаге чаі cs. cuftto» es paperb horti (иит. y Eddst. du Mèril, Des formes du mariage etc, 19).
В околиці міста Castre» досі вдягають молодій ярмо на шию (De Nore, Coutumes des provinces de France, 90. цмт. y Ed. du Mèril, op et loc, cit.) Пізніш* ми зустрінемось те з вмиванням ирма о шлюбних обрид*ж України.
17 О. Rosxkiewic*. op. eit, 51, ти Наука, вид Наумовича. 1889, VIII, ст. 480.
111 У Лотарингії молодий приносить молодій напередодні шлюбу тарілку проса або рнж на молот (Richard, Traditions populaires, croyances, superstitieuses, usages et coutumes de l'ancienne Lorraine, 188, цит. y Ed. du Méhl, op. ciL 55).
119 Голубки були колись присвячені Венері, і римські жикн приносили часом голубок у жертву в день свого шлюбу (Edest du Méril, op. cit. 61, note 1).
Ще ж ви її та не візьмете.
Хоч засватана і повінчана,
Ще ж ви її та не візьмете.
(Чуб., 802).
Після цієї пісні, що дуже добре характеризує другорядну ролю релігійного обряду в шлюбі на Україні, молодий відходить з усім своїм товариством, щоб повернутись увечері та взяти тоді з собою назавше свою молоду жінку.
7
Весілля. Набор та відхід дружини молодого. Перейма.
Озброєна оборона хати молодої. Пересправи.
Замирення. Об’єднання святих вогнів двох родин.
Продаж молодої братами. Посад. Ритуальний поцілунок.
Все те, про що ми досі говорили,—тільки прелюдія до справжнього шлюбного обряду — до весілля, найважливішої частини цілого шлюбного ритуалу, не тільки своєю ідеєю, але Й розвитком та архаїчними рисами, які її характеризують. Весілля починається з організації поїзда молодого, що має йти до хати молодої та привезти її до хати її майбутнього чоловіка. Починають з обіду в молодого, що мусить бути досить пізнім, бо скінчити його треба, як западе ніч,— час, коли в старовину звичайно починали виряджатись у небезпечний похід. Спершу наподоблюють вербунок війська, потрібного для задуманої справи. На голос музик всі гості сходяться у дворі коло хати молодого, і молодий, в супроводі старшого боярина,
