Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Всі присутні стають в кало, і мати молодого кропить його свяченою водою; після того молодий низько, аж до землі, вклоняється всім присутнім, кожному окремо, не виключаючи й зовсім маленьких дітей. Потім він іде до молодої в супроводі цілого свого товариства.
Обрид, що має далеко більше значення, виконується в той час у хаті молодої: розплітають їй косу, розпускають їй волосся, що вона його мала досі старанно заплетене в одну косу. Цей звичай відповідає стародавньому звичаєві обстригати волосся. Прн цьому обряді поводяться таким способом: на середину хати ставлять діжу, покривають її найчастіше кожушиною і на неї садовлять молоду. Стироста благословляє косу розплітати. Тоді брат молодої, коли вона має ще нежонатого брата (умова sine qua non), підходить до неї і починає їй розплітати косу. Коли молода не має нежонатого брата, його може замінити нежонатий брат у перших. Луже мало таких місцевостей, де це має робити батько молодої. Иноді також бояре беруть участь у цьому обряді, розплітаючи косу дівчини кінцями своїх палиць96. Після того, як косу розплетено, до молодої підходять дружки, щоб розчесати їй волосся, і роблять це, мастячи його маслом та медом (цей звичай також спостережено в індусів періоду Вед). Потім чіпляють в волосся молодій багато монет, подарованих од молодого, а також окрайчик хліба, а батько молодої, тітки та сестри в перших додають кілька головок часнику як талісман, що охороняє проти всякого лиха, що може трапитись 9Т. Потім заплітають, як і раніше, волосся в одну косу й укладають його на голові на кшталт вінка . Це востаннє молода носить дівочу зачіску, її мати кладе їй на голову останній вінок, який вона має дістати .
Пісні, що їх співають при тому, повні вабливої поезії: молода прощається з своєю косою, що була її окрасою, а також символом її дівоцтва; вона каже, що тільки кохання до молодого мало силу примусити її до рішення вступити на цю путь. Серед цих пісень є одна, що належить, очевидячки, до найстаршого типу; в ній дівчата запитують молоду, де тії ковалі, що кували її золоту косу? Хай прийдуть вони розкувати її тепер, хай візьмуть собі те золото, що з нього вона зроблена В нншій пісні дівчина сидить на камені, просить свою матір розплести їй косу; мати їй одповідає, що дружки зараз це зроблять ,0°. Ще в иншій пісні говориться:
Приїхали паничі.
Взяли косу під мечі.
(Чуб., № 642 та 128)
За наших часів знаходимо ще кілька рис цього звичаю у гуцулів, українців Галичини; вони прив'язують кінці косн молодої до причілку, і сам моло-дий «бо старший боярин одрубує кінці коси одним ударом топірци 101 (Гуцули мають маленькі топірці на своїх палицях). Це ритуальне дорізування волосся дівчині, яке символізує жертву ним богам, знаходимо у всіх індоєв ропейських народів, починаючи з стародавніх індусів, і так само й у народів инших рас, як-от у ацтеків, наприклад. У сучасній народній поезії, особливо в українців, одрізати косу дівчині чи знятн з неї вінок— символ того, що вона втратила дівоцтво, а для неї це велика ганьба.
Майбутнє подружжя йде до церкви разом або окремо. Так чи инакше, але поїзд молодого мусить іти разом з світилками, що з них одна несе шлюбні свічки, а друга мечи. звичайно стару шаблю, часто дерев'яну, оздоблену квітками, стрічками тощо . Цей ритуальний меч являє собою сполучення зброї з наподобленням ще старішим — з грецьким тирсом. Мати молодої звичайно зостається вдома, і взагалі це було б великою непристойністю з боку батьків — бути присутніми на вінчанні. В цьому також вбачають відгомін стародавнього способу умикання молодої.
Перед відходом до церкви молоду благословляють її батьки; иноді молодий та молода разом дістають їх благословення. Цей акт відзначається найбільшою урочистістю у бойків у Галичині. Хор просить матір благословити свою дочку, а староста садовить усю рідню на довгу лавку. Потім він простилає їм на коліна дуже довгий рушник, а то ще й сувой білого полотна, і кладе кожному на коліна хліб. Потім староста звертається до присутніх і просить їх пробачити молодому й молодій, коли в чому-будь перед ними завинили, і дати їм своє благословення. Тоді молодий та молода кланяються в ноги кожному родичеві, цілують їм руки й ноги, потім тричі цілуються з ними. Після цього дружба тричі б'є батогом, оздобленим дзвіночками, по дверях, кладе батіг на порозі, а молодий та молода (але тільки вони самі) мусять переступити через нього, виходячи з хати; дружба робить те саме (цебто переступає через батіг) на порозі сіней, на виході у двір.
Ми вже зазначали багато разів звичай хрестити палицею чи батогом двері. Скомбінований зі звичаєм, щоб молодий з молодою, виходичи з хати, переступали через батіг дружка на порозі, цей звичай виявляється у більше розвиненій формі. Це дозволяє нам пояснити його, зіставляючи його з дуже поширеними звичаями у сванетів та инших народів на Кавказі. В Кутаїській губернії, наприклад, під час шлюбної відправи в церкві дружко кладе біля ніг молодих голу шаблю. Після шлюбної відправи, коли вже виходять з церкви, дружко стає на дверях, і молоді проходять під його шаблею, яку він тримає над їх головами. В хаті те саме повторюють коло кожних дверей, а потім дружко заходить до кімнати і навхрест вдаряє кілька разів легенько шаблею в усі стіни та по всіх кутах. «Тим, каже автор цього опису |03,— дружко забезпечує молодим щастя та нищить лихі заміри діявола». Явна річ, шо український звичай - тільки ремінісценція подібних
