Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Треба зазначити, шо в цій серії пісень просять у місяця, щоб він до хати, де мелють муку на коровай, послав таке ясне світло, як світло сонця. Далі пісня звертається до пшениці, що так швидко та гарно достигла на полі, щоб вона так само перетворилась у тісто і з’явилась потім у вигляді короваю. Одна з пісень особливо цікава, хоч вона й складена скорше в жартовливому тоні: її символічний характер виявляється з безперечною певністю. В цій пісні говориться, що козел став мельником, а коза стоїть поруч із ним, щоб підсипати зерно м. Символічна роля, яку грали ці тварини в стародавньому вакхічному культі, не потрібує дальших пояснень
Ми назвали цю операцію мелення актом ритуальним, і справді, тої муки, що її отримують од цього мелення, для короваю зовсім не вживають. Зви чайно беруть муку вищої якости: трохи дає господиня дому, а крім того, кожна молодиця, що бере участь в приготуванні короваю, мусить конче принести з собою певну кількість муки, так само яєць, масла та инших річей, потрібних для виготовлення цього священного хліба. Цей звичай дуже виразно вказує тільки на участь цілої родини (чи цілого роду) в жертвах, що їх творнлн в старі часи І, само собою, також і під час складання шлюбних договорів.
Зібрані, щоб місити коровай, молодиці, яким доручено цю працю, починають з того, що заквітчуються барвінком та миють руки. Потім вони, співаючи, просять старосту, щоб він благословив їх розпочати працю. Потім вони сиплють муку в ночви, поставлені серед хати, додають туди води, а часом і горілки, «щоб коровай був веселий», а після того перекладають тісто з ночов у діжу, де його й місять. В багатьох місцевостях старосту та підстаросту, а то ще й матір старшої дружки запрошують взяти участь в цьому на початку роботи, що її молодиці провадять далі вже самі. Пісні, що їх співають коровайниці за працею, починаються проханням до Господа Бога та Божої Матері допомогти їм виконати їхнє завдання (Чуб,, № 492, 501 та ин.). Пісня далі пояснює, що воду для святого короваю брали в дунаю, що ходили брати її з семи ріжних криниць, що сім міхів9,3 муки вжито для нього, що цю муку змололи з пшениці, що росла на семи полях, що мелено Її на семи жор пах, що її переховувано сім літ, що до короваю дано сім кіп яєць од семи молодих білих курок; що сіль взято з семи возів, що масло взято з семи макітер, які стояли в семи хатах; що це масло збите з молока від семи
Оияень. борона тощо) 1 про який буде мови далі (//«*сиаїїчдо, op. dl-, <Кіг*с Стер.», 1711 01 8 стул'ї "р° ШЛП0И' звнчдї Єлискктгрддського лоиггу. і ММріїаду «С««> (СГТЬ.. 1886. et 109-170) знаходимо гверджлчна. що саме дівчата роблять корона в, а оздоби *опо тощо доручають молодмиим. Це твердження гак суперечить усіаа відомим фактам, шо воно очевидно вимагає перевірки, хоч і можливо, шо тут магмо у діда э впливами сербської колонізації, дуже поширеної а ціА місцевості.
« Янчугв, Малоруськая свадьба вгъ Карим гиомь приході Съд,нчцю4 губ. Москві, 1886, ст 12—16. зкичая рвтуального мелеииа та просіизамни через решето мукм для весільного хліба, що існував те у старо винних римлян (Servü Gramm, Comment, ad Virgil.. Eclog., VI11, 82), особливо розвинутий y болгар (Чолаковг, wrapciw Сборинкі., ст. 78, 79, 8t. Ѣоевъ, op, cit. 21—22; Bogisii, Zbornik, 257) та y румунів {Reinsberg-Dunn^eld, Hochzeit ebuch, 53 J. 7 ?
Слово архаїчне. Тепер слово «міх» не вживається в цьому розумінні; замість нього вживають зменшене — молодих корів (Чуб., №№ 501, 523 та ин.). Поки місили коровай, «Трійця в церкві ходила, Спаса за ручку водила (sic!)»; пісня запрошує його взяти участь у праці:
Ходи. Спасе, до нас,
А в нас усе гаразд:
ХорошиТ коровайнички Коровай бгають Та сиром поливають.
Зсередини сиром, маслом,
Около — добрим щастям.
(Чуб., № 501).
В иншій пісні говориться, що навіть вітер не сміє віяти в бік тої хати, де мусить творитись це велике таїнство, бо ж:
Сам Бог коровай місе,
Пречистая світе,
Янголи да воду носять,
Миколая на помоч просять;
Просили, просили, да й не упросили,
Дак вони сами замісили.
(Чуб., № 504).
Коли тісто добре вимішене, його виймають з діжі, на діжу ставлять п'ять свічок, звитих докупи, а одну велику свічку ставлять на ножа, покинутого на дні діжі, і кінчають місити тісто вже на столі. Пісня оповідає:
Три сестри свічку сукало,
Трьох зілля клало:
І руту, і м ягу,
Хрешасті квітки.
Щоб любилися дітки,
Щоб любилися, цілувалися,
Щоб всі люде дивувалися.
(Чуб., N* 500).
Коли тісто вимішене, ставлять на діжу перевернуте віко, на нього кладуть навхрест дві маленькі в’язочки соломи, засипають їх мукою і на неї кладуть коржа, посипаючи його жменею вівса; цей корж і служить підставою для короваю. Крім цього коржа, що невідомо з якої причини завше припадає музикам, кладуть ще сім инших коржів з того самого тіста, що й коровай. Тоді батько молодої кладе зверху кілька дрібних монет, а мати покриває коржі хустиною чи рушником, натискаючи на них локтем і роблячи таким чином в тісті ямки, куди садять ріжні фігурки з того самого тіста в формі сонця, місяця, голубів тощо. Боки оздоблюють подібними фігурками, зробленими також із тіста; вони наподоблюють птахів, ріжну скотину, роги, копита, хвости, коров’ячі дійки тощо91. Нарешті, верхня частина короваю обкладається стрічкою, зробленою також з тіста, щоб його «оперезати» (пісня каже, що він оперезаний золотим поясом чи обручем); потім зверху в коро-
*' Мабуть, відгомін цього звичаю являють собою подібні маленькі фігурки (півнички, качечки тощо) на коржі, що їх приносять молодій на другий день після весілля в певних місцевостях Великоросі! (Помомаревь. Обрядовьк> обычаи, «Сѣаерный Въстникь*, поні., 1890, ст. 79).
вуй встромляють шишку (також з тіста та помальовану червоним), що вінчає цілий коровай і надає йому остаточно його особливий характер ®*. Круг пояса та на вершку шишки ставлять п’ять свічок і засвічують їх. Годі хор просить Бога, щоб священний коровай
