Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
Ой ходила Марусенька по саду.
Та посадила сад-виноград до ряду.
Поливала го ситою.
(У старих індусів асвіни поливали землю водою, змішаною з медом, наче росою).
Просила батенька просьбою:
— Запирай, батеньку, ворітця.
Не пускай Івасенька молодця,
Бо приїде Івасенько з боярами Та й витопче сад-виноград кониками.
(Чуб., № 136).
Нарешті, в деяких инших піснях говориться про взаїмие кохання молодих, що дає привід до дуже поетичних порівнянь. Однак молода все-таки висловлює свій жаль, що вона мусить одмовитись од своєї дівочої волі; вона має цілком натуральні побоювання щодо своєї долі в новій родині, «що перебуває так далеко, за темними лісами, за глибокими водами, серед світу чужого» (Чуб , Nt 297)
У Великоросі! пісні, що відповідають наведеним українським, мають цілком инший характер, як це ми побачимо нижче. Так само гільце там майже невідоме. Весільні пісні там мають назву «плачи» чн «голосіння» («вытье») І справді, вони не що инше, як «оплакування» молодої, начеб вона була вже мертва 1 це не тільки ритуальна розпука, це цілком реальний жаль, що походить з повної свідомости того дійсного становища, яке займає великоруська жінка в родині В піснях говориться то про те, як її битиме чоловік, як її білі плечі будуть позначені слідами від батога; то як вона страждатиме, пригноблена від своєї свекрухи; то як вона буде примушена задовольняти примхи свого пана, самого свекра (етнографи добре розуміють природу цих примхів); І єдине, чого просить молода у Господа Бога,— дати їй потрібні сили, щоб витримати «рабство таке гнітюче й тяжке».
В той самий час, як готують гільце, готують також і вінки. Ця маніпуляція йде так само в супроводі ритуальних закликів хору:
Благослови, Боже,
І отець, і мати,
Своєму дитяті Барвінковий вінок ввітн.
(Чуб., Nt 94).
Вінки в обох молодих бувають звичайно барвінкові; в'ючи вінок, звичайно співають:
А вчора з вечора порошенька впала,
А в півночі дрібен дощик пішов,
А переді днем земля зілля забрала.
З чого ж ми будемо князеві вінець плести?
Ой є в городі хрещатий барвінок,
З того ми будемо князеві вінок плести.
(Чуб., Л» 93).
Барвінок, вічнозелений, що зостається свіжий навіть і під снігом,— це символ першого кохання та шлюбу. Тому-то на Україні його вживають для весільних вінків. З економічних міркувань весілля святкують найчастіше восени, а то й зимою, коли вже в землі забрано її зелену окрасу. В українській Галичині, у гуцулів, є два сорти барвінку: з одного роблять весільні вінки, з другого—вінки для мерців. Для молодої роблять вінок з першого сорту барвінку, мажуть його медом та додають кілька головок часнику, що має служити охороною проти уроків, а також кілька срібних грошин, що приносять щастя та охороняють також од урічливого ока. Коли починають плести вінок, всі присутні при цій церемонії жінки підходять і собі, щоб уплести до нього два листки барвінку. Поверхню цих листків зараз же позолочують. Готовий вінок кладуть на хліб, що має форму кола, і несуть його до батьків молодої, щоб вони поблагословили свою дочку на шлюб. Батьки беруть вінок і кладуть його на галову молодій, перед тим тричі торкнувшись вінком до її чола ' .
У бойків сам акт збирання барвінку став цілком окремою церемонісю. що з неї починається цілий весільний ритуал. В супроводі музик сваха та дружка йдуть в садок, співаючи та несучи хліб з застромленим в його середину ножем та повішеним на ньому замком. Наколи біля хати молодої немає садка, ідуть до сусідів, і тоді беруть з собою ще горілку та хліб. Привітавши піснею сад. запитують у нього, які він має рослини. Сад одповідає, що в нього є три рослини: барвінок, часник та васильки. Барвінок, щоб сплести з нього вінок, часник, щоб його оздобити, та васильки, щоб ними заквітчати косу дівчини, як вона йтиме до церкви брати шлюб Дружка рве багато барвінку, і після того ціла делегація одходить, співаючи та просячи сад. щоб він не жалував за зірваним барвінком, бо ж у нього зостається молода господиня, що поливатиме нові паростки 32. Вернувшись із саду, вони спиняються коло дверей, п’ють горілку, що нею їх частують, а потім кладуть нарваний барвінок на стіл, застелений скатіркою. Потім кладуть той хліб, що його носили в садок, у решето разом з ножем, застромленим у нього, та замком, причепленим зверху, до ножа прив’язують нитку з двох кінців і всіх присутніх запрошують причепити туди маленькі пучечки барвінку. Вся процедура відбувається в супроводі співу. Скінчивши вінки, налягають їх на двох молодих хлопців, що мають на головах шапки; найчастіше це дорослі брати молодої. Тим часом дружка та ще одна дівчина, кожна тримаючи хустку, влазять на лавку коло столу, а парубки стають перед ними серед хати; потім вони виконують певний танець, подібний до третьої фігури кадрилю, і після того церемонія скінчена 33.
Инші дівчата дістають вінки з рути та м’яти; молода співає:
Вийте, дівочки, собі й мені.
Собі звийте з рути з м’яти.
Мені звийте з барвіночку.
(Чуб. № 103).
Під час цієї роботи співають пісню;
Перед нашими воротами Гуло, гуло два голубоньки;
Гули, гулн, догували,
Як ми вінки довивали.
(Чуб.. № 163).
А хор разом із тим нагадує молодій, що вона носитиме цей останній вінок (символ дівоцтва) тільки до вечора, що вже ввечері вона має повернути його дружкам.
Про релігійне преозначення в шлюбі говорить пісня:
А в суботу проти неділеньки Розтворилося небо;
.....видко.....
Біля престола,
Мати Христова Плете віночки, стоя;
Що з шавлієньки,
То молодому Івану,
А що з червоної рожі,
То молодій Марусі.
(Чуб., № 138)
Звичай вінків, іцо є дуже давній та поширений серед усіх арійських народів, а також і серед народів раси семітської 5, існував на Україні вже в часи передісторичні як атрибут соняшного культу весни, що можна бачити з купальських пісень76, а особливо з шлюбних обрядів,
