Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

‘ Lasitikt lahannn, De Russorum. MoscovlUrum fit. Л2-24Э. public а Mo»e, cl шЬм. MO—M3.

M* Я*«ІІ Діл «ІНОІЬ IIMITO опоиїдання ОбЬюк* молоюго Т» ИОДОДОІ. ііпмдеиі в пишу тексті. дѵж* «одівві до Гвх обіцянок, іцо, я« каже Лом е., аакль англійці, беруча шлюб: «Беру тебе яа жінку (чи ja чоловіка) та обтяю тобі ходити іа тобою «ід цього дна, все одно, чи ти станеш кращою, чв поганішою, збагатієш чи збіднієш, будеш слаба чи ааорова. обіцяюсь любити тебе <1 слухатись тебе,— дода< молода), згідно і »апопідяи» божамн. Ял самої Ul° 041,4 роадучмть мас Даю тобі на те гвоє слово» Lautmer, Cérémonies nuptiales, p. 4.1 hrvenol y свої* « Подорожах• подає дуже цікаві відомості про звичай розбивати келих, що з нього пили молоді. Він переказуе. шо в Греції (звідки, очевидячки, ми перейняли цей звичай) свяшекик. який п'є останнім, розбиває келих, говорячи при тому мовою своєї країни такі слова: «Sic sponsus sponsae virginitatem rumpat» (там само, ст 88) Щодо звичаю таншоватн навколо аналоя, звичаю, який, очевидячки, походить із старого грецького ритуалу, то він, як то слід ?Уш*-ііУрМУ* До нашого чвсУ • Румунії, де молоді з дружками... «und mit dem Popen dreimal in tanzendem Runde um das Liturgiebuch-Pult machen, wobei sich alle an den Händen anfassen» (Reinsberg-Dürings -

Поминаючи сучасний православний ритуал та всю шлюбну відправу в церкві, ми все-таки мусимо занотувати деякі подробиці. У гуцулів, напр., поки йде шлюбна відправа, старости тримають над головами молодих кожний по хлібові в одній руці, а в другій руці тримають засвічені свічки. У Коломийському повіті хрещений батько приносить до церкви білу намітку, і священик, перед тим як класти на голови молодих вінці, накида« цю намітку на плечі молодій так, щоб кінці спадали їй на груди. Хрещена мати, стоячи за молодою, тримає на її плечі хліб, а боярин, що стоїть по праву руку біля молодого, тримає в руках його шапку Наведемо ще кілька подібних забобонів, як-от: молода намагаються конче першою ступити на поріг церкви, першою стати на рушник, що служить для молодих у церкві килимом,— і те, і друге з надією дістати таким способом першу ролю у своєму новому господарстві. Вона також намагається покласти свою руку поверх руки молодого в тон момент, коли священик зв’язує їм руки хусткою. В Галичині молоді мають думати під час шлюбної одправи про свиї вади та недуги, і коли проголошується сакраментальна шлюбна формула, додають від себе in petto: «крім такої й такої вади чи хороби». Під час шлюбної одправи спостерігають також полум’я свічок, як швидко вони згорають, тощо, для того, щоб зробити ті чи инші висновки щодо довголіття молодих пп. Дружки молодої і собі намагаються стати ногою на рушник, що постелений під ногами у молодих і являє собою спогад про в<хлову шкуру, на яку ставили в індусів молодих під час шлюбного обряду Цей звичай заховався аж до нашого часу. Все це робиться з метою вийти заміж того самого року; часом для того дружки навіть просять молоду штовхнути трохи аналой ногою і т. д.

Вийшовши з церкви,— найчастіше малими бічними дверима, щоб їх не покидало щастя, молоді йдуть кожний до своєї хати, або иноді їх обох провадять до хати молодої. В XVII столітті, як свідчить Боплан, молоду приводив додому найстарший з її родичів, тримаючи її за руку, а молодий ішов поруч з нею иа. У гуцулів, виходячи з церкви, молодий б'є батогом молоду по спині та ще й тричі погрожує ним. Сам народ дає цьому звичаєві таке пояснення: коли молодий починає з того, що вдарить батогом молоду, то це для того, щоб потім її ніколи не бити. Після того молода розподіляє свій калач між старостами та всім своїм товариством. Молодий і собі робить те саме"3. Додому йдуть з великою помпою, иноді (зрештою, дуже рідко) в супроводі духовенства.

З-поміж численних пісень, шо їх співає хор після повороту з церкви, зазначимо особливо ті, шо виявляють певну Іронію і щодо особи священика, і щодо самої релігійної одправи:

feiet. Hochzeitsbuch, 54). Звичай обсипати молоди» зерном та юріхами часто арагллгувався у старих жидіо. іиду сів, rpt-ків та римлян (Laisnel de la Salle, Croyance» et légende«, 471, a з Візантії поширився і на цілий Бал папський півострів та на всіх православних слав'ян. Пояснення цього звичаю знаходимо у Servius Qram., Commentant ad Vîrgl Edog.„ VIII. ЗО. Там можна »найти також і легенду про положення горіха. Див також Notamam, Observa* tionum quae ad veterem nuptiarum ritum pert P MDlJuüCV, p 109. Brismnü. De Veterl ritu nuptiarum, 88 —89; Edelst du Mèrii, Des. (ormes du mariage etc.; Etudes sur quelque* points d'archéologie et d'histoire littéraire, P ÎB62. p 4. note 2.

У греків слово означало oaçc, a також opsan ві&глорепнл (дно Лркгтофан. Pax. в 962 965). слово це заховує ще Й досі у Франції в народній мові свос непристойне значення (dare hordetun uteri) ; у Веиери Дуло навіть промите «просяна богиня» («la déesse de millet») Edelst. du Mèrü, op. et toc cil.

,oe Колиунях, Весілля y Ковялівш (Правда, 1891, липень, ст. 26).

1,в Цей самий »абобон існує у Франції (Laisnel de la Salle, Croyances et légendes du centre de la France. 1875, II, 38 39) та в Німеччині (Lutolf. 548, par. 519).

De Gubernatis, Storia comp. d. usi nuzziali, 164.

Beauplan, Description de l’Ukraine. 121. m Наука, вид. M. Наумовича, 1889, VIII,ст 479. Про такі звичаї у румунів див. Защукь. Бессарабія (Матеріалу по гсографіи и статистик* Россім, собранньїе офицерами генеральная штаба), СПБ,, 1862, І, 469.

Та спасибі ж тобі, попоньку...

Не багато нас держав.

Не велику плату взяв,

Півшеста та копу Та за русу косу...

Дали йому шеляжище,

А він думав, що рублище...

Задурились-мо попа,

Як доброго хлопа,—

Ми редьки накраяли,

А він думав, що таляри...

Ми по смітті ходили,

Череики збирали,

Попові давали.

«Дякую тобі, мати, за те, що ти вродила мене такою гарною: попи задивлялися на мене, і дяки спиняли свої очі на мені,— і помилялись вони через те, читаючи в своїх книжках...» (Чуб,, № 695, 696, 697, та ин.; A. We-reszczyiîska, op. cit.).

Український народ побожний І релігійний, і тому цей жартовливий тон можна найкраще пояснити тою