Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

Очевидно, що це пережиток старовинного загального права всіх хлопців комуни, парубоцтва, що його знаємо в парубоцькій громаді

Заичпй носити прапор І іалчайн» чграони«) мреД плімои чшкаого існу« у асі* слаа’яиськні аароаіа, ш винятком великоросів та поликів (Сумцовъ, Свадебн обр.. ст 10— ІЗ). Цікаво »»значити, шо тубільці острова Яви носять у весільних процесіях кінські могти, що, ик відомо, були бунчуками у багатьох східніх народів (Lauiniçr, Cérémonie* nuptiales, p. 237)

,il* A- de GubernaÜs, Slorta comp d. us nu«., 182 пише: «Nella India anlica. parecchie cercavano traltenera con Viril scheczi lo «pose menlre eglt vemva a pigliare la «posa, e lo sposo le placava con dom»

У слан’янських народів іігй звичай практикується у великоросів (Этнигрвфичгскій Сборник Имп Руї Географ Обиі. СПБ.. 1854, ст 9U), у Лолгар (Зашукь. Бесарабія. ст 5<)в). у чехів (Kulda. Svalba v narodt fe*ko-slnven skem, OlomoïK. 1875. 608) Вій поширений також в Німеччині |НитетІе, Salzburg. Hochxetlgebr , 2Я. та Д Kuhn Mark Sagen, 456. цкт у Сумцов« Спад обыч , ст. 24), у Лигрі (ИівЬстія Иші. Рус Географ. Общ., 1В85, XXI, вьіп il, ст 103), в Італії (A. de Gubematis, op. cil. ст. 182. 200, 276), y Франції (Laumler. Cérémonies nuptiales, ст 44 та F.d du Méril, op ciL ст 49).

З приводу нього івичаю пише, що він вбачав р ньому демокрагшоеану ремінісценцію про плату панові іа до* піл женитися; «Молодь непомітно «вгноїла соб* прало на всії дівчат » гіюго села » не бе» слсречанни дозволь, шиб дівчата виділи не її, * чужого парубка Це гадане (І) право приймають иноді ак справиш« (у фраицуіів треба купувати право перейти жити до свого чоловіка. Ad legem Krisonium, tit. IX), і воно, )ди«ться, і формально ие було »вборонене собором і мова про Міланський собор 1586 р ), але, »дасться, у Фрянаіі Його не практикували скільки будь серйозно Дівчина. що пнходнла заміж ja чужого ІИоггаіп), кидала хлопцям, що вдавали, ніби хочуть її затримати ни кордоні сво«ї парафіі, тільки клубок аоннн з дрібними грошима Тепер бар'єром для молодої стала стрічка, яку сіііікпють при найменшій пожертві». Про аналогічний івичай tserragiio) в Італії, де молода сама перерізу с стрічку, що перегороджу? їй дорогу, A. deGubernati» пише. >11 sorraglioqui арраге simboliro della virgi futa della »posa* |op cit., І8ІІІ

В Дагестані майже Ні* кожиому повороті дороги гуртпк сільських парубків перегороджу« дорогу весільно му поїздові н не п ус кас його без викупного (ЛІшсс КаваллвскіЛ. Законі, и обьічай на Кавказі. II. 186) В Осетії паруокн з дівчиннноги села жадають шапок, упряжу тощо від товариства молодого (Мале Ковалеьскій. Севре менный обмчай и древній законъ, II, 250). В Болгарії парубки з села молодої кидаються бити молодого (Bogisi£. /.bornik sadas obié., 255. див також К Schmidt. Jus primae noctis. 140—146. цнт y Giraud Teuton. Origines du mariage et de la farnülé, 38).

Поїзд рушає далі. Ідуть «бором зеленим, мостом кам'яним». Князь наказує: «Стиха, бояри, їдьте, явора не ломіте» тощо.

Ой лісом їдуть, на кунейкн стріляють.

Ой полем їдуть, перепелоньки Імають.

Селом виїзжають, колоньки підтинають.

На двір приїзжає — коничок двір копає.

•

Мат од а просить:

Заховай мене, моя матінко.

А дружки радять їй:

Ой припали, Марусенько, до столу Та пусти голос по двору.

Нехай почує рід-племя І ТВО€ вірне дівер’я...

(Чуб., № 857, 865, 869).

І справді, рід молодої, цебто всі її родичі, навіть найдальші, вживає, всіх заходів для охорони, ніби якась велика війна ось-ось має бути проголошена. Поїзд, наблизившись до хати молодої, застає ворота зачинені та забарикадовані деревом; хату стереже юрба хлопців, всі вони здіймають вгору свої палиці. Наподоблення озброєної оборони найчастіше кінчається на тому, що молодому дають вовчу ягоду, прив’язану на кінці палиці; але иноді оборону наподоблюють і стрілами в повітря з рушниці, звичайно набитої самим порохом.

Поїзд молодого просить спочатку відчинити йому ворота, але йому відмовляють у цьому. Тоді починається наподоблення боротьби, бою м6. Численний натовп парубків сильно борониться, іде в наступ на бояр і відкидає їх Тоді бояре починають пересправи. Отже, два старости з поїзду молодого, як парламентарії, дістають дозвіл вступити в обійстя. У дворі вони наближаються до стола, що стоїть серед двору. На столі лежить хліб та сіль. Одночасно з хати виходять два старости з боку молодої та підходять до того самого стола. Всі чотири старости займають місця за столом таким способом, щоб представники одної сторони були навпроти представників другої сторони. Стоячи так, вони міняються буханцями хліба й тричі цілуються. Потім п’ють горілку, що нею частує староста молодого. Далі цей самий староста бере пива чи грушевої юшки, йде до хати й просить дозволу ввійти Випивши трохи пива сама та почастувавши гостей, мати дає свою згоду. Тоді пересправи. що були розпочаті перед хатою, вважаються скінченими. Парубки, що були покликані для оборони, діставши пляшку горілки та ритуальний хліб, одчиняють ворота й впускають поїзд молодого у двір.

Ми маємо тут два сорти пересправ, що їх провадили паралельно, одночасно й сепаратно: пересправи двох родин та пересправи двох родів. В історичній дійсності перші попереджували другі; справу спочатку залагоджували між двома родинами і вже потім між двома родами. Цю виставу історичної драми,— найцікавіше, шо в ній ми бачимо не історичні персонажі, а сам

,м Звичай зачиняти ворота і боронити їх проти кортежу молодого практикується у всіх слав'янських народів (Суниовъ, Свадебн. обыч., ст, 14—16), а також майже у всіх арійських народів (див, А- de Gubematis. Stor. comp, d. iisi nuzz.. ст 148—150; Gaya. Cérémonies nuptiales, ст, 297, 319. 236, 242, 246; Laisnel de la Salle. Croyances et légendes etc., 27).

історичний народ,— доповнили ще наподобленням ріжних заходів для охорони, яких два ворожі роди необхідно мусіли вживати навіть і тоді, капи наставало замирення. Крім того, церемонія ця відбувається в супроводі ритуалу, що має разом релігійний та символічний характер.

Коли поїзд молодого входить у двір, мати молодої (завше тільки мати) виходить з хати назустріч молодому. На матері вивернутий кожух, а в руках вона має миску з водою та з вівсом ,36; вона чекає на молодого, стоячи край стола, що на ньому старости зоставили свої буханці хліба. Молодий також підходить до столу, і тоді мати дає йому миску з водою та вівсом. Молодий підносить