Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк
лае спние». Після того вона боре пнріг, то його прислав молодий, та чіпляє собі його до правої руки (Разом Із тим вона дає свій, пиріг послам, щоб вони віднесли його молодому 'в обмін на той, що вона дістала від нього. Мати зустрічає молодого на порозі хати І кінцем мнзинця тричі маже йому щоки, чоло та підборіддя медом154, що вона взяла його з пирога своєї дочки. Молодий підходить тоді до молодої, що весь час сидить за столом, і, побачивши, що її старший брат сидить поруч із нею, поспішає відкупити в нього місце, гфопонуючн йому топірця або гроші. Брат, продавши сестру, втікає попід столом, а молодий б’є його батогом по спині. Те саме він робить і з молодою і після того сідає поруч з нею. На столі перед ними лежить пшениця, ше з того часу, як молода сідала на посад, та чарочка з медом. Два гільця, молодої й молодого, що їх носили перед ними, як вони йшли до церкви та вертались звідти, також фігурують на столі. Молоді кілька разів цілуються, і молода підносить страву до рота своєму молодому І5Й.
8
Розподіл подарунків. Шлюбна плата на користь роду.
Зачіска молодиці. Розподіл короваю. Вечеря. Дівчата виходять.
Церемонія з діжею. Приготування до від’їзду. Грабунок посагу.
Прощання. Ритуальні удари. Від’їзд кортежу. Пісні.
Після того як молодий сів коло молодоїIS6, починається розподіл подарунків між цілою її ріднею, І це відбувається в супроводі ріжних церемоній та благословення. Тут ще раз ми бачимо останки стародавнього викупного чи, точніше, платню від молодого цілому роду, до якого належить молода. Дружко або старший боярин, діставши благословення від старости, кладе кожний подарунок окремо на тарілку з хлібом і голосно викликає того, кому подарунок призначений: «Чи є в хаті такий а такий родич молодої?.. Молодий та молода, сват і свашка та я ласкаво просимо прийняти цей почесний подарунок. Прошу вас!..» Сама урочистість цих закликів, реєстрація,— звичайно, ритуальна,— цих дарунків на сволоку батогом, нарешті, формальний договір щодо цього, в якому точно означено число, а навіть вартість дарунків,— все дає право думати, що це не були жертви з доброї ласки та з великої приязні молодого, але що вони являли собою плату за молоду на користь цілому роду. У болгарів цю плату платили грошима і дуже добре відріжняли од агарлика чи баштино право (батьківське право), якого не платили, коли молола не заховала дівоцтва; згадана плата має у них назву обучта (oboutchta), цебто взуття, і батько проданої молодої на ці гроші справді купував взуття цілій родині, чн, краще сказать, родинній комуні, тоді
ІМ Шлюбний обрид а мсдст. ДѴЖ* поширений у стародавніх індусів, практикується у багатьох народів (А de Gti bernât і», op. cil, 100, 156. 197; £умиоиі>, О сяяа обр , 149 fSO; Wood, The wedding day, І, 219), a особливо y південних слав'ян (болгарів та оеибія).
,se Науко, вил М Наумояича, )Ш. VIII, 480-481.
114 в певних місцевостях Галичини мплодн* знову нов’изуїпть рушником або поясом, що його протягають. ім під руками, і вони цілий вечір достаються и такому становиш |0 Roaxfctcwtra, op. dt 32) Ö шдусіп батьки молодої ів'язуе рѵкн милодкя сянтою траво», мали іх одежі також jbVj.ihi {Walter К Kelly, Ourio*Mks of indo-euttifieufi Iradilion and lolk tore, L 1863, 292) Цей хончяй дуже поширений у всіх пародія f див £d. dvj op. eit . M. 47, Gaya, op cit. 57, 61, 111; Laumier, Cérém. nupt. 180, 192. 211, 233, 252, 329, Wood,The wedding day. I. 127; A. de Gubernatis, op. cit., 220), а тому, mo він оснований на тому самому прннинні, що А мучення рук та звичай їх зв'язувати, то його заведено і до християнського культу. (Quod ant nn nu Den tes post benedictlonem vitae uno invicem vinculo copulantur. videlicet, ne compagem conjugalis unilatis disrumpant (isid Hisp. цнт. у Гільдебрандта. De nupttis etc., 76).
як агарлик належав йому персонально, хоч найчастіше він дає його дочці як удовину частку |&|. Ще инша обставина дає нам право триматися нашої думки щодо цього: коли розподіл дарунків скінчено, жінки, то не належать до родини, але, очевидячки, належать до того самого роду, вимагають також своєї частки. Взявши відро та вилізши на лану коло печі (завше священне вогнище), вони б’ють у відро, як у бубон, одночасно співаючи та вимагаючи своєї частки викупного ,м.
Негайно після того переходять до розподілу подарунків од молодої. Мати молодої іде до комори та приносить звідти відро, повне вишиваних рушників їх дають старшому бояринові молодої, а він кладе кожного рушника окремо на тарілку та розподіляє їх межи всією ріднею молодого з тими самими церемоніями, які ми описали вище. Хор супроводить все це піснями. Тому, що подарунки від молодої бувають завше тільки рушники, здається, можна гадати, що ми маємо тут тільки ще раз повторену церемонію «в'язання», пристосованого тепер уже до цілої родини молодого.
Починають потім розплітати косу молодій (коли цього не зроблено раніше, як це ми вже вказували, або коли це не має бути зроблено трохи пізніше) та зав'язують їй на голову серпанок, звичайний для молодиці. Церемонія ця відбувається так: староста благословляє починати, молоду садовлять, най частіше на діжі, застеленій кожушиною: підходить молодий, виймає з коси стрічку, що була туди вплетена, та бере її собі. В деяких місцевостях, де дівчата носять у косах багато бинд. як от особливо на правому березі Дніпра, сама мати виймає їх з коси молодої. «Мати дочку годувала,— каже пісня,— нині ворогом її стала: бнндн з кіс її виймала, білим серпанком в'язала». Дві свашки стають коло молодої, кожна тримає хліб під пахвою Вони розчісують молодій волосся, мастять маслом, а потім одна з них бере гребінь, зачісує цим молодого, а після того тим самим гребенем чеше волосся молодій ІМ. Свашки чешуть так по черзі, тричі під час цієї церемонії переміняють хліб, кожний раз цілуючи його. Потім (иа лівому березі Дніпра) заплітають волосся молодій не в одну косу, як цс роблять всі дівчата, а в дві. Молода мусить конче плакати під час цієї церемонії
