Студії з української етнографії та антропології - Федір Кіндратович Вовк

в самій хаті чи в сусідів, і в останньому випадку їх приміщують у повітці чи в клуні. Треба вважати, що цей останній спосіб заховує в собі найвірніше риси архаїчного шлюбу, бо тоді шлюбне ліжко знаходиться не тільки поза хатою, де живуть люде (цього виразно дотримують майже скрізь) їп7, але ще й біля току, де молотять збіжжя. Цей факт має спеціальне значення, і ми постараємося дати йому пояснення в нашій праці. А щодо звичаю класти спати молодих поза хатою, то це дуже добре пояснюється наподобленням переховування молодого подружжя, як то мусілн робити, коли умикали молоду та боялися здогону. В Сідлеччині заховався звичай потай заводити молодих до призначеної для них комори. З комори мусить бути, по змозі, забрано все, що в ній складається, так щоб у ній не було нічого, крім ліжка. Дружко приносить з клуні куль соломиг08. Иноді він кладе також сніп збіжжя під подушку. Свахи та ще хто-небудь з бояр стелють цю солому на підлозі чи на ліжку, вкривають її рядном та кладуть килим чи кожушину, що має бути за ковдру. Иноді стелють постільні речі, що їх привезла з собою молода, але завше на соломі. На Поділлю для молодої кладуть солому та подушку, а для молодого кілька полін та великий камінь, що має бути йому за подушку2911. Тим часом свашки співають:

Ой хто буде спати,

Будем йому та постіль слати:

Соломки в головку.

М А Максимович. Збірка невиданих весільних пісень. № ЗО та 16. Завдяки нашому землякові проф М Л^агоманову ми дістали до нашого розпорядження цей рукописний дуже цінний збірник

У великоросів, у оренбурзьких козаків шлюбну постіль також ставлять у шопі. повіті чи в літній кухні (Помомаревъ. Обрядиый обычай. «Сѣверный Вѣстмп», 1890, VI. 66-67).

^ Потебня, О мнфичсскомъ значеній нѣкоторыхъ обрядовъ, 74—75

Чубинскій. Труды wen.. IV, 629 «В місцевості Шартреи (Chartrain) у Франції в ліжко насипають рубайсь го кінського волосу та шпильок, в найвищому товаристві чинили такі дитинства (Ed. du Méril, op. cil.. 69). У Нормандії молодий мусів іти по сходах до кімнати задом, молитися перед віником тощо (ibid) «Nel Canavese usano assodarlo (il letto) e rendeiio semodo col mettere sotto I lenzuoli e і materassi patate, rape, pannocchi di meliga» тощо (A. de Gubernatis, op. cit.. 231)

Сіния під колінця,

А м'яти під п’яти.

Щоб було м’ягко спати.

(Чуб., N) 1266).

Подібні, більш-менш грубі неприємності практикуються також тепер у слав'ян, особливо у болгарїв (Чолаков, op. cit., 24—25; Любеновъ, Баба-Era, 71). Ці речі, без сумніву, походять від часів початків індивідуального шлюбу, коли молодий мусів зводити рахунки з иншими чоловіками свого роду, як ми це побачимо далі. В головах ставлять образ, кладуть хліб та сіль. В деяких місцевостях кладуть також під подушку хліб та сир *10.

Коли все готове, дружко звертається до старостів, шоб благословили: «Панн старости та підстарости! Благословіть молодих на упокой повести». Благословення дають тричі, і тоді дружко з піддружим та старостами веде молодих за кінці хустини до комори. Одна з свашок несе меч2", що його передала їй світилка, а світилка негайно відходить, бо з того часу, як поїзд вступив до хатн молодого, жадна дівчина не сміє бути на весіллі. Це цілком зрозуміле; як ми це вже спостерегли, цілий весільний ритуал, разом з піснями, що досі був такий урочистий та пересякнутий релігійним характером, зміняє свою форму з моменту від’їзду молодої з батьківської хати; пісні, хоч І заховують увесь час урочистість та релігійні почуття, разом Із тим набирають з цієї хвилі вакхічного та еротичного характеру, який дедалі все посилюється та досягає максимуму в момент відходу молодих на шлюбну постіль. Як ми це побачимо далі, це не можна вважати за наслідок невтрима-ности, до якої вдаються люде, підбурені алкоголем; навпаки, в цьому можна розпізнати безсумнівні сліди примітивного культу, що до нього належить цілий цей ритуал.

Одна з пісень, що її звичайно переважно співають при цій нагоді і яка цілком наближається до ведичного культу, говорить про фалос, наївно називаючи його повним ім’ям: «Його ведуть на припоні, як бугая... А він реве...», Іде проколоти об'єкт своєї жаги (Чуб., № І280). Він «тупоче в хаті, як ціла череда», та «плаче від буйної жаги» (Бердичівський повіт). «Грнць-ко стоїть, як бугай, а Маруся, як телиця» (Новгород-Волииськнй повіт).

Не йди, дівчино, в поле:

Там тебе бугай сколе Довгою тичиною.

Не будеш дівчиною.

(Збірник Максимовича).

В нншій пісні говориться:

Пішли дівки по корови.

Натрапили на бика.

Взяли бика за...

Давай, бику, молока.

(Чуб., № 1866)

,,§ У Сідлеччині, як виняток з загального правила, дружко виходить з молодика потай ОД прмсутмід (Яичукь. Малоруськая свадьба вг приходь Корница, ст 47).

«Можливо.— каже Ed. du Méril (op. cit., 23).— шо гоаа шпага, яку вій (молодий у Німеччині) тримав у руні на весіллі, спочатку була тільки спомином про містичний спис римлян, але потім вона набрала цілком германського значення та стада мсловмою погрозою проти невіриости жінки»

Чи ти, дівко, здуріла,

Чи ти ошаліла.

Три корови на оборі,—

Ти бика здоїла,

(Чуб., № 1683).

Цим реченням українська пісня буквально відтворю« ведичний образ «жінок безсоромних, що доїли бика Сома»