Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький
8 липня знову прибули солдати ВОП з Волковиї і привели арештованих. Було ще 26 осіб. Їх завели на верхній край села. Разом з ВОП прибули цивільні поляки з Терки, які 7 липня втекли до Волковиї. Кричали до війська: «Всіх: перестріляти!» Найголосніше вимагав кари на смерть Казьо Чарнецький. Цивільні розійшлись по хатах і почали збирати майно для виїзду до Волковиї. Тим часом банда польського червоного війська завела арештованих до хати на краю села. Тут перерахували всіх, відставили вбік трьох старих (Матвій Дяк — 60 років, Микола Хомий — 55 років, Михайло Осташ — 79 років) і двох жінок з американськими документами (Катерина Лавер — 41 рік і Марія Лавер — 25 років).
Залишилась 21 особа: 14 жінок і 7 дітей (хлопці й дівчата). Вопісти загнали всіх до хати, посадили на землю, після чого стріляли по них з автоматів і кидали в хату гранати. Потім підпалили хату і всіх спалили, хоча дехто ще був живий.
14-річному Василю Соняку вдалось вирватися з палаючої хати і під захистом диму сховатись у кущах. Хлопець давав свідчення:
8 липня приблизно о 10 годині нас везли під сильною охороною з Волковиї до Терки. По дорозі говорили: «Наведемо у вас порядок, перехочете самостійної України!» Заборонили нам розмовляти українською, бо не розуміли цієї мови. По дорозі частина жінок молилась і плакала. У селі, в рову поруч з дорогою, лежали тіла повішених, біля них крутились поляки у цивільному одязі. Нас завезли у верхній край села і наказали злазити. Трьох старших чоловіків і двох жінок з американськими документами відвели вбік. Решту загнали до хати Дудички. У хаті з нами залишився лише один поляк з автоматом, другий був зовні. Наказав нам сісти у кутку під стіною. Налякані люди сідали, ставали на коліна і молились. Я лежав у самій середині хати і дивився на поляка, який кричав: «Моліться, моліться, то швидше дочекаєтеся смерті». Нарешті відтягнув замок «пепеша» і почав у нас стріляти. Я притис голову до землі і тільки чув звук пострілів і крик людей. Мене облила гаряча людська кров. Розстрілявши один барабан, убивця вставив другий і знову почав стріляти. Мариня Дяк кричала страшним голосом: «Прошу добийте мене, нехай я не мучитимусь при дитині!» Інші жінки також кричали. Тоді поляк витягнув з кишені гранату і кинув одну між нас, а сам сховався на момент у сінях, потім кинув другу гранату. Гранати вибухнули, і нас присипало глиною. Люди продовжували кричати, ойкали, качались по землі. Поляк побачив, що люди все ще живі, і крикнув до другого: «Давай ще один круг» — і знову стріляв по нас. Тим часом хата вже горіла, і він мусив утікати через вікно. Я вибрався з-під людей, які ще ворушились і кричали, вискочив через вікно надвір і сховався у потічку за кущами. Я чув, як поляк кричав: «Стій, стій!» — і стріляв з автомата. У кого він стріляв, не знаю. Нічого більше я не бачив, тільки чув тріск палаючої хати.
Увечері почув, що в селі тихо, встав і пішов до лісу. Далеко не дійшов, бо був дуже втомлений і голодний. Відійшов якихось 300 кроків і сів відпочити у шопі Дана. Я був увесь мокрий, бо лежав у воді, а до того ж дуже втомлений і тому заснув. Спав цілу ніч, аж під ранок устав і побачив Тимка Паночкового. Спитав, де моя мама. І поволі пішли до неї разом».
Цей хлопець до цього часу лежить хворий після важких переживань.
Жертвами польського терору в селі Терка стали такі особи[47]:
1. Марія Гісейка — 60 років, вдова 2. Катерина Остапі — 60 років, дружина Михайла 3. Марія Карнас — 40 років, мати 4. Катерина Карнас — 21 рік, дочка 5. Пазя Романцьо — 42 роки, мати 6. Марія Романцьо — 16 років, дочка 7. Олена Поливка — 50 років, вдова 8. Тонька Байда — 35 років, мати 9. Марія Байда — 6 років, дочка 10. Володимир Байда — 4 роки, син И. Анна Гнатишин — 35 років, мати 12. Розалія Гнатишин — 9 років, дочка 13. Ілля Гнатишин — 3 роки, син 14. Катерина Цокан — 60 років, вдова 15. Рузя Дяк — 22 роки, мати 16. Анастасія Дяк — 7 місяців, дочка 17. Марія Дяк — 37 років, мати