Українська література » Наука, Освіта » Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Читаємо онлайн Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький
родини до Америки. Тримала їх ніби найдорожчий скарб. Вона показала їх і благала: «Мій чоловік є американцем, маю їхати з мамою і дочками до Америки». Капітан переглянув документи і відставив родину набік. Написав записку, щоб солдати віддали все, що у них пограбували. Свекруха Олена отримала назад корову. Корова не хотіла йти. Жінка покликала Єву Романцьо: «Євцю! Пожени корову, бо не хоче йти». Поляки не хотіли пускати дівчинку, але вона сказала: «Це чоя онучка». Таким чином ще одна дитина була врятована від смерті в палаючій хаті, де згоріли її мама Пазя Романцьо і 12-річна сестра Маруся (та, яка намагалася втекти через вікно).

Тетяна Лавера і її свекруха Олена померли на Західних землях, а дочка Марія з чоловіком Василем Романцьом і четвіркою дітей та її сестрою Анною приїхали до Америки 7 листопада 1962 року і розповідали про ті страшні переживання. Єва Романцьо мешкає тепер з чоловіком у Нью-Йорку.

Зойки, плач і крик спалюваних живцем людей чули у лісі втікачі з Терки. Приблизно о 7 годині вечора військо повернулось до Волковиї, забираючи з собою всіх поляків. Село пограбували, забрали господарський інвентар: вози, січкарню, віялку. Спалено приблизно 20 хат, а в тих, що залишились, повибивали вікна.

Увечері з лісу до верхнього краю села прийшла молодь. Звідти в разі нападу війська можна було легко втекти. Заглянули до першої хати — Михайла Зубала, а там купа спалених тіл дорослих і дітей. Тут нога, там живіт, розірвані тіла. Василь Романцьо розпізнав свою маму, Пазю Романцьо, за розсипаними поруч з тілом коралями. Постояли, поплакали, помолились. Перевіривши, що у селі нікого нема, пішли вниз села. Чорна хмара диму йшла від палаючих хат. Село було оповите сумом. Кури сиділи на деревах, а деякі посмалені мучились на луках. Пси жалісливо вили, ніби співали жалісливе «Вічна пам'ять». Хлопці повернулись до лісу і розказали людям, що сталось і що бачили у селі. (…)

14 липня 1946 року поляки знову напали на Терку і під лісом, у хаті Гриця Мандрика, впіймали молодого Дмитра Тиму і Миколу Щербу. Їх жорстоко побили, потім завели до хати Миколи Гнатишина у верхньому кінці села і там спалили. Того самого дня українські партизани зібрали значні сили і пішли помститись Війську Польському у Волковиї. Там були вбиті й поранені з обох боків.

Пізніше поляки зібрали військо із Санока, рушили на українські села, спалили Студенне, Творильне і Кживе над Сяном. Військовий літак, який скидав запалювальні бомби, спалив у Полянах приблизно 10 хат.

Люди втікали у глибину лісів, ховались у гущавині, під поваленими деревами, у руслах потоків, між скалами. Матері з малятами на руках, чоловіки з коровами, кіньми, возами. Тільки ночі були спокійними. У лісі будували буди-криївки від дощу, вночі у них спали. Їли головним чином картоплю і молоко, бо не булэ у чому пекти хліб. На щастя, літо 1946 року було гарне і тепле.

Уранці 1 травня 1947 року військо зганяло з поля людей цілими родинами на збори до старости зі словами: «З цієї праці й так не матимете користі». Це був важкий і болісний удар у серце працьовитих лемків. Незабаром почули наказ офіцера: «Через дві години всі маєте забратись на захід, на Повернені землі».

Не одні сиві дідусь із бабусею впали на коліна і цілували рідну землю, бо хотіли скласти свої кості тут, де спочивають їхні прадіди, діди і батьки. Гірко плакали і з жалем говорили: «Моя ти свята земле, ти мене породила, виховала, тут виросли, прожили свій вік, посивіли, постаріли, а тепер будемо змушені помирати у невідомій, чужій землі». Цілували кутки і поріг свого будинку. Знімали зі стін святі образи, заносили до церкви і там, плачучи, молились останній раз. І забирали ікони з собою в цю невідому дорогу.

На великий луг під Волковиєю зігнали всіх людей з навколишніх сіл: Завуз, Гродек, Саковчик, Райське, Студенне, Творильне, Кживе, Терка, Поляни, Буковець, Гужанка, Рибне, Підміщани. Військо стежило за людьми і по кілька родин вивозило автомобілями до станції Лукавиця протягом цілих двох тижнів. Після виходу людей Військо Польське підпалило села, щоб УПА не забрала продуктів. З димом пішов увесь запас зерна, який жоден господар не міг забрати з собою, бо не мали возів і коней.

Факти спалення живцем і вбивств українського населення на Лемківщині залишаться в історії для пам'яті майбутніх поколінь.

Степан А. Пельц (Торонто)Наше Слово. — 1991. — 17 лютого (№ 7).


Документ 70

ВОП В АКЦІЇ ПРОТИ ТЕРКИ[46]

Звіт Стефана Голягиа (псевдонім «Мар») — підрайонного командира (провідника) УПА на Лемківщині про напад підрозділу ВОП з Волко&иї на село Терка (Леського повіту) у липні 1946року.

Уночі з 4 на 5 липня 1946 року наша БСБ (Боївка служби безпеки) арештувала чотирьох конфідентів з села Терка. П'ятого, який почав утікати, застрелила. Серед арештованих був один поляк, два ренегати (батько і син) і один українець. Місцеві поляки дали знати про цю подію у Волковию. Розміщений там підрозділ ВОПу чисельністю приблизно 30 солдатів уночі з 6 на 7 липня напав на село Терка Леського повіту. У селі застали тільки старих людей, жінок і дітей. Після захоплення верхньої частини села військо почало викидати з хат напівсплячих людей. До них ставилися по-варварськи. Катерину Цокан (60 років) побили до крові, на голові вона мала кілька ран. Били інших людей, навіть дітей. Їх відривали від матерів і викидали надвір. Вопісти діяли всю ніч. Вони пограбували кожну хату, нищили домашнє начиння, били посуд, ламали лавки, шафи, столи, вибивали вікна. Під ранок вони зігнали схоплених людей у центр села і погнали 43 особи до Волковиї. Частина людей утекла по дорозі та із самої Волковиї. У Волковиї тримали впійманих під конвоєм до 8.07.46 року, писали протоколи, знущаючись із людей.

Арештованих конфідентів БСБ допитала. Три з них визнали свою вину і розказали все, про що доносили у ВОП, МО і ВП. Одного звільнили (українця), бо він виявився невинним, двох

Відгуки про книгу Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: