Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– А та сама знайома… - незручно було таке запитувати і погляд постійно норовив падати до пальців, якими перебирала в себе на колінах. - Часом не одна з твоїх колишніх?

Він здивовано заломив брову в короткому погляді на неї.

– Чому ти про це запитуєш?

– Проста цікавість, - знизала плечима, втупившись поглядом перед собою. - Чи не почне з ревнощів чи мстивості якось щемити мене.

– І це все? Більше тебе нічого не турбує? - перепитав і після ствердного кивка, який міг здатись байдужим, якби не те саме знервоване перебирання пальцями, продовжив. - Так, ми були близькі невеликий період часу. Проте вона одна з небагатьох, кому потрібно було те ж, що і мені. Я не шукаю стосунків і Лєрі після важкого розлучення потрібна була просто емоційна розрядка. Розійшлись на цілком дружній ноті і теперішнє спілкування зводиться виключно до бізнесових питань. Якщо тобі так буде легше, то вона кілька місяців тому вийшла заміж вдруге. Тож уже давно не до мене.

– Це заспокоює, - посміхнулась до нього трохи натянуто і неприродньо широко, але полегшення від його слів відчула. Можливо не стільки від сказаного, як від щирості його зізнання, від того, що не намагався прикрашати реальність чи брехати. 

Його відвертість штовхнула на ще одне обережне і максимально дурне питання. Знала ж від самого початку, що виглядатиме ідіоткою, але питання, що застрягло на язиці, назад уже неможливо було заштовхати.

– А зараз… - підняла на нього несміливий погляд. - В тебе є хтось? - і одразу взялася виправляти ситуацію, щоб він, чого доброго, не подумав, що тут щось більше, аніж проста цікавість. - Можеш не відповідати, якщо не хочеш. Це я так, для загальної цікавості спитала.

Він скосив лукавий, недовірливий погляд. 

– Так. Є хтось, - вона гучно видихнула, кивнула і швидко відвернулась до вікна, щоб не показати йому раптом більше того, що потрібно було. Та й перед собою це варто було ховати. - Дружина.

Його тиха, іронічна посмішка болісним, непотрібним, але впертим теплом розлилась всередині. Вона знов глипнула в його бік з досадним нахилом голови.

– Ну ти ж зрозумів моє питання. Навіщо дразнишся?

– З чого ти взяла, що я дразнився? Це чиста правда.

– Тобто? Нікого? - розтулила здивовано і дуже мило солодкий ротик. Макар сховав свою відповідь у простому, але максимально переконливому поруху голови. Негативному.

Знову доводилось в прискореному порядку відвертатись до вікна. Хотіла б вона не радіти так отриманій інформації. Хотіла б, але не виходило. Не вдавалося.

Вдома Дарина вирішила одразу піти до себе в кімнату. Події дня, хвилююча поїздка з Макаром вибили з колії спокою, який хотіла вернути собі на самоті. Ну не зовсім на самоті. Збиралася подзвонити до Олі - потеревенити і хай би подруга своїми проблемами заставила забути про власні. Може вдасться її якось розрадити словами, якщо в самої Дарини ситуація безвихідна.

Макар спробував втримати її на вечірній перегляд серіалу, але Дарина одразу відмовилась, зіславшись на зрозумілі обставини. Він погодився кивком голови, але тільки вона відвернулась до сходової клітки, як схопив її за руку, розвернув до себе і смачно вп’явся в солодкі губи розгубленої дівчини коротким поцілунком. Зразу відпустив з напутнім “Добраніч” і пішов собі коридором до кабінету. Не дав навіть шансу поскаржитись, але чи вирішило б це щось? Він ж однаково матиме що сказати напротивагу. З кимось іншим вона б цьому інциденту не надала такого значення, але це був Макар і тепер доводилось іти на гору зімлілими ногами.

В своїй кімнаті дівчина спочатку пішла в душ, переоділася в чисту піжаму, завалилася в комфортне ліжко і аж тоді набрала подругу.

– Привіт тобі, - почула смутне на тому кінці зв’язку.

Дарина щиро сподівалася, що потроху виведе подругу на зізнання. Не дуже хотілося розповідати про те, що проінформована за розрив з Олексієм. 

– Привіт. Чого голос такий невеселий? - одразу пішла в наступ.

– А хіба причин мало? Життя паршива штука і вже цього достатньо, - занила Оля.

– Я б попросила вас, іншопланетне створіння, вернути мені мою завжди життєрадісну подругу, - спробувала півжартома розворушити дівчину до розмови.

– В завжди життєрадісної подруги батарейка сіла, - чергова смутна відповідь.

– Потрібно зарядити. Давай, розповідай - “зарядка” слухає.

– Ми розстались з Олексієм, - видихнула.

Дарина протягнула стримане “угу” і, після небажання подруги продовжувати, заговорила сама.

– Ну… не скажу, що здивована, - почала серйозним тоном. - Ви останнім часом особливо гиркались. Як ти почуваєшся? Може я приїду? Заночую, подивимось якесь кіно, налопаємся морозива. Словом, все, як книжка пише.

– Давай завтра. Я хотіла кілька днів просто побути на самоті з думками. Тому навіть тобі не дзвонила з ниттям. Ми пару днів тому розсварились в пух і прах, але я взяла собі трохи часу на обдумати ситуацію і чого хочу далі від життя. 

– І що надумала?

– Надумала, що нарешті нашій з ним історії прийшов кінець. Не зійшлись характерами і… - подруга чогось затнулась, але голос наче пожвавішав. - Здається…