Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
– Привіт, Олексію, - відповіла схвильованим голосом Дарина, опинившись в коридорі. - Все добре?
– Ого, що це ти так одразу? - засміявся від несподіванки хлопець.
– А що тут дивного? Ти ніколи не дзвонив мені і перша думка, що прийшла на гадку, то це що щось трапилось, - видихнула з полегшенням дівчина.
– Ну так може варто цей момент надолужити? - Дарина почула його невпевненість за добродушним смішком.
– Олексійку, скажи, будь ласка, що ти хотів і я піду, бо в мене багато роботи, - підганяла його Дарина нетерплячою ноткою в голосі.
– Слухай, давай якось зустрінемось? Незручно отак похапцем спілкуватися.
– Ну добре. Я не проти. Скажеш, коли ви там з Олею зможете і я підтянусь.
– Я хотів зустрітися тільки вдвох з тобою.
– Не думаю, що це гарна ідея, - не наважилась категорично відмовляти.
– Чого ж? Вона проти не буде, бо ми вчора остаточно розстались.
– Як так? - видихнула шоковане Дарина, хоча чого тут, власне, дивуватися - до цього йшлося. - Ти впевнений? Вона нічого мені не казала.
– Можливо, сподівається на чергове примирення, але я не готовий знову вертатися в ці стосунки і до неї.
– Тобто? Ти і з квартири з’їхав?
– Так, ночував сьогодні в друга, - відповів просто.
Двері кабінету операторів відчинилися. Виглянула Галя і помахом руки покликала Дарину. Здалась вона знервованою і нетерплячою. Трясця, очевидно помилка якась там серйозна і зробила її Дарина. Як же вона ті моменти терпіти не могла. Ця рутинна робота інколи вимикала мозок і на автоматі можна було щось не те внести.
– Ой, Олексійку, давай прощатися. Мене кличуть. Мушу бігти, - протараторила Дарина.
– То як стосовно зустрітися? Мені просто треба з кимось поговорити про цю всю ситуацію. Побудеш жилеткою для скарг на життя? - не полишав спроб вмовити її на зустріч.
– Гаразд. Зустрінемось, - погодилась Дарина, в якої на заперечення не було ні сил ні часу.
– Сьогодні о сьомій в нашому кафе. Підходить?
– Так, звісно. Па, - поспішно закінчила розмову і побігла в кабінет розбиратися з несподіваною проблемою.
Під кінець робочого дня, як завжди, подзвонив Міша з питанням коли її забрати. Дарина попередила, що сьогодні має ще одну зустріч і що сама приїде додому, але чоловік нічого не хотів слухати - приїде, забере, відвезе куди треба, зачекає і опісля доставить додому, бо інакше проблем з шефом не уникнути.
В домовлену годину дівчина заходила в кафешку, де вони з друзями полюбляли періодично посидіти. Тут готували неймовірно смачні курячі крильця в соєво-медовому соусі. Олексій уже сидів за одним із столів.
– Давно чекаєш? - привітно всміхнулася, підходячи ближче. Він підвівся і, не встигла вона опуститися на крісло, несподівано обійняв її.
– Радий тебе бачити. Дякую, що прийшла, - його поведінка віддавала незрозумілим хвилюванням і ніяковістю.
Дарина обережно відсторонилась і сховала відчуття незручності за натянуто-ввічливою посмішкою.
– Ми ж друзі і якщо можу чимось допомогти тобі, то я тільки за, - дівчина неспішно всілась за стіл і поклала сумку на крісло поряд.
– Я, якщо ти не проти, зробив уже замовлення. Ти, припускаю, голодна після роботи, а що полюбляєш за час нашого знайомства вже вивчив, - сів навпроти.
Дарина вкотре здивувалась такому моменту, бо пригадала собі часті докори Олі йому в тому, що ніяк не запам’ятає про її нелюбов до оливок і болгарського перцю.
– Ну гаразд, - погодилась і вдихнула впевненіше, складаючи долоні перед собою. - То може розкажи, що у вас там трапилось? Я все ж плекаю надію, що ви охолонете і помиритесь.
– Щоб через деякий час знову розсваритись на черговій дурниці? - скинув брови скептично. - Я впевнений, що і вона вже втомилась від цих стосунків. Краще не тягнути те, що труїть і не дає жити жодному з нас. Краще спробувати будувати стосунки там, де є якась перспектива.
– А ви хоча б намагались їх зберегти? Якщо є бажання, то, гадаю, можна все і вернути в стосунки взаєморозуміння та тепло.
– Не можу з тобою не погодитись, але в тім то й річ, що бажання в нас не залишилось, так само як і перспектив.
– Знаєш, мені подобається, як ти постійно вживаєш “ми”. Хай і в негативному контексті, але все ж, - стисла губи співчутливо і з надією.
– Бо в цій ситуації ми в однаковому становищі - нам обом обридло, почуття охололи. Три роки, пам’ятаєш? От ми цю теорію і підтвердили - навіть значно раніше.
– Я не знаю, - зітхнула Дарина і плечі розчаровано опустились. - Не хочеться вірити, що все скінчено.
– Втім доводиться. Краще, що тепер збагнули свою несумісність, а не як деякі - після одруження і зграйки дітей.
– Це, звісно, так, - погодилася просто з логічними словами.
За час розмови принесли замовлення і Дарина взялася за свою порцію крилець. Хотіла скоріше з ними покінчити і додому, а то Міша там чекає і вже, мабуть, знудився. А ще Макар заїкався про те, що сьогодні скоріше вдома буде.
