Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– А як твої справи? Зокрема фальшиво-подружні. Чоловік не ображає? - заговорив знову Олексій.

– Ні, з чого б то? - насупила на нього брови. - І ти дещо неправильно зрозумів ситуацію. Шлюб наш реальний. Ти ж сам корону в церкві йому тримав. Чи вже забув?

– На правах друга, дозволю собі висловити справжні свої думки, якщо ти не заперечуєш?

– Та які можуть бути заперечення.

– В очах закону шлюб церковний все ж не прирівнюється до зареєстрованого. Тут я на стороні закону. Ти, якщо щось піде не так, залишишся біля розбитого корита і він тобі нічого не винен. Сподіваюсь ваш вимушений шлюб довго не триватиме, які б там причини не лежали в основі.

– Ну ось бачиш, ти сам і відповів на свої перестороги. Шлюб наш з самого початку не звичайний і ми вдвох знали на що йдемо. Ніхто не збирається висувати претензій чи на щось претендувати.

– Новомодний партнерський тип стосунків? - хмикнув іронічно

– Щось таке, - кивнула.

– Та навіть попри все це, не подобається мені Яворський. Якийсь він підозрілий.

– І що в ньому тобі підозріле? - скосила недовірливо-хмурий погляд.

– Не знаю. Люди, в яких забагато грошей точно не заробили їх законним шляхом. 

– І це все, що тобі в ньому не сподобалось? Вибач, але така позиція віддає заздрістю, - дозволила і собі на правах подруги говорити прямо.

– Ні, ти неправильно мене зрозуміла, - поспішив виправити незручність і її думку про себе. - Не справа в кількості грошей, а в тому, як вони йому дістались.

– А хіба це когось стосується?

– Мене стосується, бо я твій друг і хвилююсь за тебе. Багатії часто жорстокі і нечисті на руку.

– Можу тебе запевнити, що причин для хвилювання нема жодних, - сказала безапеляційно і холодно. Дарина навіть обговорювати, пояснювати чи доводити щось не хотіла. Розмова пішла не в тому напрямку і відчувалась брудом.

Олексій зрозумів свою помилку і поспішив ретируватися.

– Ну що ж, тобі видніше. Ти з ним все ж більше знайома, аніж я. Втім вибачатись за свою небайдужість і турботу за тебе не стану, - погодився з притиском.

– Гаразд. Дякую тобі за переживання, але давай більше до цієї теми не вертатися, - голос її ще віддавав металом.

Олексій збирався вкотре просто погодитись і змінити швидко тему, щоб вернути її прихильність, яку так необдумано і тупо щойно мало не втратив. Очевидно, недооцінив її до Яворського ставлення. Однак голосний і нетверезий вигук перебив його на півслові.

– Ви тільки подивіться, які люди?! 

Дарина скинула різко голову на знайомий голос. Поряд стояв Гліб і ледве тримався на ногах. В ніс вдарив неприємний запах алкоголю. Дарині нутро стислось від огиди. На себе. Вона ж з ним так і не поговорила. Так і не попрощалася по-людськи. 

– Гліб? - все ж не змогла і видихнула здивоване - як на його неочікувану тут появу, так і на стан. Весь той час, що вони зустрічалися, він ніколи не дозволяв собі випити зайвого, та й взагалі до алкоголю ставився байдуже. Неприємний черв’як провини заворушився в душі.

– Власною персоною, моя зрадлива кохана, - хитався мов від вітру і зло всміхався, від чого риси приємного обличчя робили його схожим на кіношного маніяка.

– Гліб, припини так говорити до Дарини, - агресивно насупився на нього Олексій.

– А то що? Що ти ще мені зробиш? - недобре засміявся Гліб, відкидаючись назад. - В мене більше нема дівчини, яку ти можеш забрати. 

– Гліб, припини! - стримувалася, щоб не крикнути, Дарина, але його потрібно було заспокоїти.

– Що припини? - знову гаркнув їй в очі. - Знову намагаєшся зробити з мене дурня? Я знав, бачив його на тебе косі погляди. А ти? Не могла відразу сказати, що кидаєш мене ради цього підора?

Дарина навіть не встигла зрозуміти, як так сталося і коли, але в долю секунди Олексій зірвався з крісла і з розмаху зацідив кулаком Глібові в обличчя. Той від несподіванки впав на стіл позаду, перекинувши його разом зі стільцями. Дівчина шоковано спостерігала за подіями. Гліб п’яно струснув головою і нескоординованими рухами почав підніматися, злісно погрожуючи Олексієві, який з перекошеним від злості обличчям збирався знову кинутися на колись доброго знайомого.

Хвала небесам хтось покликав охорону. До них швидким кроком скоротив відстань кремезний високий, як та шафа, чоловік. В долю секунди взяв обох дебоширів за шкірки і поволік до виходу.

Дарина зірвалася з місця за ними, але її перепинив офіціант з вимогою оплатити рахунок. Вона розгублено-злякано кивнула, скоро дістала зі, схопленої бігом, сумки гаманець і хаотичними рухами почала діставати купюри. Вийняла навіть забагато, але молодий хлопчина, бачачи абсолютну знервованість дівчини, взяв скільки потрібно і решту вернув. Дарина на ходу заштовхала гаманець в сумку і в дверях ледь не налетіла на того чоловіка-шафу, який заходив досередини, витираючи долоню об долоню, наче струшуючи бруд.

Дівчина розминулась з ним в проході і вибігла в свіжість літнього вечора. Побачене не на жарт жахнуло. Гліб з Олексієм вже валялись по землі. Вона підбігла ближче і закричала їм припиняти, але ніхто її не слухав. Тверезий Олексій брав верх і вже підім’яв під себе ослабленого алкоголем Гліба та, сидячи верхи на ньому, починав кулаками бити того в обличчя. Дарину затрясло від страху. Її благань і крику припинити так ніхто і не чув. Вона різко розвернулась, щоб побігти і попросити про допомогу в того охоронця - хай розніме їх, щоб не повбивали одне одного. Та на розвороті сторопіла - до пари тих півнів наближались роздратовані Макар і Міша.