Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Дарина сиділа на підлозі, спершись спиною об диван. Голову поклала на складені на зігнутих колінах руки. Серце врівноважувало свій ритм і туман в голові розвіявся. Макар сидів поряд десь в такому ж стані. Хоча йому, мабуть, було важче. Але сам винен. Як і вона.

– Нам не варто було цього робити, - сказала глухим голосом, не піднімаючи голови.

– Можливо, - погодився беземоційно. - Просто забудь. Мені дах знесло. Я б міг списати на банальне “давно не було сексу”, але не збираюсь шукати собі примітивні виправдання. Просто ти надто спокуслива.

– А чому давно не було? - підняла на нього здивовані очі, ігноруючи останні слова.

– Не знаю, - знизав плечима. - Якось не до того було, - про те, що після неї перестав думати про інших жінок, вирішив не згадувати. По правді, сам недавно це усвідомив. Так не повинно було бути і з цим потрібно від самого початку боротися, а не підживлювати сум’яття.

– Але ж я не чекаю від тебе вірності. В нашій ситуації це очевидно. Ми не справжнє подружжя і вимагати дотримання обов’язків не маю права.

– Знаю. Розберемось, - відмахнувся і глянув на неї, блиснувши лукаво очима. - Вставай. Маю для тебе сюрприз.

Макар швидко звівся на рівні ноги і подав їй руку. 

– Що ти вже знову вигадав? - скинула високо і недовірливо брови, але долоню невпевнено поклала в його простягнуту - до мурашок теплу і велику.

– Ходімо. Ти свою розрядку отримала, а мені, якщо не відволічу думки, то дещо розірве, - кумедно-жалісно скривився. Макар повів її, тримаючи за руку, за собою в сторону кабінету.

– Так тобі і треба, - знущально покривляла обличчя його спині. - Другий раз знатимеш як мені в труси лізти.

Чоловік різко спинився і розвернувся до неї. Дарина від несподіванки буквально налетіла на нього і запитально задерла голову з розгубленим поглядом.

– Що я казав тобі за протистояння? - заломив виклично брову, знову потемнілими очима поглинаючи її.

Дарина аж хитнулась від удару запаморочення. Дихання вмить збилось. Ось це. Зараз. Це безумство тілесне лякало найбільше, коли він так дивився на неї. Вона стрімко втрачала себе, свою волю і  контроль. Бігом тікати… потрібно було, якби не одне але. Вона скуштувала забороненого ходіння по краю. Якась дурна сила заставляла в такі моменти противитись йому. Бажання вийти з суперечки переможницею? Якби ж то.

– Ну щось там говорив, - підборіддя вперто задерте догори, але хриплий голос зрадливо видавав хвилювання. - Думаєш, я пам’ятаю все, що ти мені казав? - закліпала невинно оченятами, непомітно для себе кусаючи нижню губу.

– Граєшся з вогнем, - глибокий голос пронісся млосним тремтінням її тілом.

– В мене нема ні пирофобії, - глянула впевнено і собі виклично заломила брову, - ні Макарофобії.

Дарина на ватних ногах відступилася від нього, зміряла зверхнім поглядом і встигла зробити пару кроків коридором в сторону кабінету, коли сильна рука обхопила талію і міцне тіло припечатало її до стіни.

– Ти впевнена? - прошепотів над вухом і різко штовхнувся тазом в сідниці дівчини. Камінь ерекції втиснувся в тіло, яке починало грубо тремтіти. - Впевнена, що готова до наслідків? - ще один різкий поштовх. Свідомість Дарини не реагувала. Вона тільки жалібно схлипувала і слабо кивнула, притуляючись обличчям до холодної стіни. 

Макар просунув свої пальці поміж її, розпластані по стіні. Тіло під ним реагувало так, що будь-які жалюгідні спроби самоконтролю приречені були на провал.   

- Назад дороги не буде, - ще один різкий поштовх, що вирвав з її горла слабкий стогін.

Дарині здавалося, що вона починає втрачати свідомість від того безумства, в яке кидали її грубі, різкі поштовхи Макара та відчуття його максимального збудження крізь тканину їхнього одягу. Його слова проходили повз усвідомленість. Вони втрапили в порочне коло своєї похоті. Виходу не було. Його поштовхи не припинялись - зробились агресивнішими. Низ живота віддавав болісними спазмами. Він сильніше стис її пальці, які нігтями здирали тонкий шар фарби, і після кількох різкіших поштовхів дівчина відчула сильну напругу його тіла позаду і смачну лайку крізь рване дихання.

Макар одразу відсторонився від неї. Дарина не поспішала пускатися стіни. Тремтіння і слабкість ще колотили тіло.

– Іди в кабінет і зачекай мене там. Я швидко прийду, - сказав їй і пішов коридором в напрямку сходів.

– Ти куди? - наздогнало його її розгублене питання.

– Переодітися. Зганьбила ти мене, як хтивого підлітка, - хмикнув їй на розвороті.

Через хвилин п’ять самотнього сидіння Дарини на дивані в кабінеті Макара, вернувся він сам. Вона за той час встигла пропустити через сито роздумів купу суперечливих думок. Дивилася на його стіл, де він більше місяця тому травматично позбавив її незайманості. Втім опісля зумів не тільки вернути душевну рівновагу і свою внутрішню сутність, але й відкрити невідому їй досі нестримну чуттєвість. На гадку, як асоціація себе, спадала феромагнітна рідина, що сильно поляризується в присутності магнітного поля. І якраз Макар був тим єдиним, її персональним магнітним полем.

Не встиг чоловік і пари кроків зробити, після того як зачинив за собою двері, вона заговорила, не дивлячись на нього, а задумливо обіперши голову на руку та підігнувши обидві ноги під себе.